Я, Котигорошко Владислав Мстиславович, народився 31.08.1997 в місті Ужгород.
Стати письменником не було моєю мрією аж до підліткових років. В молодшому віці я мав навіть проблеми з написанням. Твір на домашнє завдання, не говорячи вже про опис, — це складне випробування, яке часто вирішувала матір. Однак лід тріснув, коли на домашнє завдання (3 клас мабуть) дали написати невеличку казку. Того дня мама вперше відмовилася допомагати і сказала, щоб писав сам. Десять хвилин сліз і врешті почали приходити якісь ідеї. Дві години роботи і вдалося написати казку. Та цього не стало достатньо для того, щоб мати серйозні наміри стосовно письменництва. Жаги до читання також сильно не мав.
Вперше за написання книг я задумався в 13. У той період я багато читав афоризмів, книг по психології та особистісному самовдосконаленні. Після перегляду фільму «Секрет» вирішив, що хочу написати бестселер, який змінить життя людей на краще. Таким чином появилася моя перша книга «Я — досконалість». Та якщо коротко, то ця праця була просто переказом всього, що начитався. Робив я цю книгу, бо мав велике бажання стати лайф-коучом або тренером з особистісного саморозвитку. Адже що ж це за тренер чи психолог без власної книги? ?
Наступна спроба була в 14 написати ще одну подібну книгу, але в ній вже намагався писати власні думки та спостереження. Про її існування ніхто не знав та і вона не була дописана, оскільки зрозумів, що нікому не буде цікаво читати погляди на життя невідомого автора (тим паче школяра).
В цей же час на мене справляють сильне враження мотиваційні фільми: «В погоне за счастьем», «Достучаться до небес», «7 жизней» і т.д. Прагнення словами допомагати людям у мене не зникло, а тільки посилювалося. І я задумався над тим, щоб робити це через художню літературу. Робити, щось в стилі «Повчай і розважай». Повчай — закладати якусь глибоку ідею, мораль твору чи думку, яка може змінити людину або принаймні замислитися над цим. Розважай — давати класну, легку та динамічну історію.
Закінчивши першу художню книгу «Сто днів життя» я зрозумів, що хочу серйозно цим займатися. І поставив собі ціль у 18 років опублікувати книгу у видавництві «Зелений пес», оскільки я більше не знаходив видавництв, які були готові публікувати невідомих авторів.
Чому саме 18? Бо відчував, що не володію письмом на достатньому рівні та хотів заходити на літ.сцену уже з певним багажем книг. Тому я поставив собі ціль по книзі в рік, аби продовжувати вдосконалювати свої навички.
Однак, як бачите у 18 публікуватися не вдалося, бо не зміг зібрати необхідну суму ?
Тому виходом стала участь у різноманітних літ. конкурсах. Результат був безуспішний, оскільки бракувало досвіду, що письменницького, що життєвого. Щоправда я це почав розуміти тільки через 3 роки, коли взявся за роботу «НеЗалежність» (перша назва була, до речі, «Кристал»).
На творчість мою сильно вплинув вступ на кафедру «Психології» в Ужгородський національний університет. Це було свідоме і давно обдумане рішення. Теорії психологічних шкіл та погляди психотерапевтів дозволили зовсім інакше дивитися на сюжет, діалоги та персонажів. Я любив те, що вивчав та віддавався цьому на всі 100% (річ не йде про бездумне заучування). Однак на 4-му курсі навчання я сильно розчарувався в навчанні, оскільки велика кількість кваліфікованих кадрів покинула університет, а сильні викладачі не викладали дисципліни на старших курсах.
Тому від нудьги я вирішив піти вперше на роботу в офіс (до того я завжди віддалено працював, аби міг з навчанням поєднувати) в український бренд Kochut. Я був на посаді контент-менеджера. У мої обов’язки входило написання художніх описів до ювелірних прикрас. Це була чудова можливість вдосконалити навички писати описи. Я миттєво влився, але й швидко вигорів. Причина була у великих об’ємах, дуже швидкому темпі, які сам для себе підібрав, та інтересі до маркетингу, який не зовсім входив у мої обов’язки. До того ж, брався за письмо, коли приходив додому. Однак в мені побачили інший потенціал і мені дали шанс його розвивати. Тепер я керівник контент-маркетингового відділу.
Та зовсім нещодавно я усвідомив, що на мою творчість та становлення, як автора, вплинули мої дитячі сценарії. Один період, кожної ночі я створював у голові сценарії, які я хотів прожити. І це не були просто думки. Адже я вибудовував логічні ланцюжки тижнями. І нерідко виникали ситуації, коли уявляв резинку, яка стирає кадри або речення на листі. І найбільше я в це погружався після образ. Гадаю, що в цей період це був мій захисний механізм.
Які у мене мрії та цілі? Я хочу, щоб люди (особливо мого покоління) перестали боятися читати українську літературу. Адже сучасники пишуть не тільки про нещасне кріпосне життя та село. Я хочу покращити хоча б трошечки цей світ через літературу, внести в нього добро та світло. Я не альтруїст та далеко не святий. Я просто хочу не прожити це життя даремно.
