Авторка дитячої літератури, перекладачка, орачка педагогічної ниви (англійську дітям і не тільки викладаю), трошки єдиноріг.
Намагалась займатись багатьма речами в житті. Колись ходила на танці, але мої рухи під Майкла Джексона викликали радше бажання допомогти, аніж естетичну насолоду, себе в дзеркалі споглядаючи, тому справа якось не пішла: посеред одного із занять вийшла попити води – і на тому все. Як то кажуть, у воду канула. Викладачка, ймовірно, подумала, що я вирушила пішки на якесь із Моршинських джерел – здоровʼя й вправність рухів поправити, – тому й шукати, добра мені побажавши, не стала. Грала на фортепіано цілих 7 років, закінчила музичну, але як тільки відлунав останній академічний концерт, мій чорно-білий клавішний друг почав припадати пилом з такою швидкістю, яка не снилась навіть розробникам машини Tesla. Займалась плаванням, аж допоки почала спеціально забувати то змінне взуття, то окуляри, то шапочку: щоб до басейну не пустили – і оте все мокре жахіття мене десятою дорогою обійшло.
З літературою було інакше. Уперше десь у другому (чи третьому? треба випити чай з розмарином, щоб памʼять покращилась) класі пішла на мовний конкурс імені Петра Яцика. Відбірковий тур просив описати будь-яку з тварин. Згадала про білку, порівняла вушка-китички з пензликами – пройшла далі, посіла одне з призових місць. І завертілося! МАНи, олімпіади, обласні й всеукраїнські тури, вступ до філологічного факультету, робота у видавничій справі, публікація своїх книжок.
Наразі мій здобуток налічує ось такі чотири чуда:
– “Буквені обнімаки”,
– “Граблі, дружба, Лес”,
– “Арчибальд: пригоди лисеняти” й
– “Арчибальд: веселі свята”,
над двома про Арчибальда працювала в якості перекладачки з французької. Сьогодні працюю над ще однією прозовою книжкою та новим перекладом дитячого англомовного видання, яке, сподіваємося, скоро побачить і приємно здивує світ.
Трошки розповіла про себе, а тепер піду пил з фортепіано приберу й попрактикую танці вже під сучасніші треки в електронному Just Dance, перед яким ніяково не буває.
