Дівчинка росла чемною і слухняною та була дуже-дуже багатою, бо мала маму, бабусю, прабабусю і прадідуся, котрі дарували їй оберемки любови й казок.
Любов, казки, дерева, квіти, коти й собаки жили разом із людьми на великому старому обійсті. Дівчинці було так затишно, що вона вирішила не дорослішати.
Коли прийшов час закінчувати школу й обирати професію, вже твердо знала, що хоче бути філологом, як мама, вчителювати в школі, або стати журналісткою й обов’язково їздити «на тривожний лист».
Шість годин дівчинка писала твір, вступаючи до крутого університету, й отримала четвірку. Образилася, забрала документи й подалася до педагогічного училища, де й провела найпрекрасніші роки навчання, зустріла безцінних людей і отримала гідну педагогічну освіту. Саме тоді вона зустріла казкового принца, що дарував великі червоні яблука взимку (звісно, зараз це не дивно, але то були зовсім інші часи), водив її в оперу та на концерти за свою студентську стипендію. Скоро вони побралися, та впродовж двох років прийшла невблаганна смерть і забрала її ненароджене дитя й принца.
Дівчинка жила далі й багато працювала: шила гарні речі з дорогої тканини, котрої було страшно й торкатися, для різних вишуканих людей, писала вірші й великі римовані казки та складала їх у шухляду, але головною справою було навчати діточок, що жили в казковому палаці посеред соснового лісу. Серед цієї казки багато лікарів боролися зі страшною хворобою, котра напала на їхню країну й мала назву схожу на вибухові хвилі – туберкульоз.
Дівчинка щовечора вкладала спати діточок, багато читала їм на ніч, потім кожному поправляла ковдрочку, гладила по голівці й думала що дуже прикро ніколи в житті не почути, як тебе називають мамою.
Ще вісім років життя вже подолала дівчинка, коли містом проїжджав сильний воїн і мандрівник. Він був сміливий і врятував дівчинку.
З року в рік тривали довгі очікування. Сильний і сміливий воїн боровся з солоними хвилями, долав Атлантику та Тихий океан, а дівчинка тим часом закінчила університет за фахом педагог дошкільного віку й психолог у закладах освіти, народила доню Тоню й сина Марка, вишила багато картин дрібненьким хрестиком, та, навіть, встигла на пенсію вийти, бо мала шкідливий стаж у протитуберкульозному палаці. Вона й не вгледіла, як, раптом, на цілих 16 років стала дорослою.
Коли незвичайний тато дітей був удома, родина машиною їздила Україною, а, коли тато жив на кораблі, доросла дівчинка багато мандрувала з донею й сином на поїзді або автобусом.
Одного разу вона прокинулася й відчула, як ворушаться дитячі казки, вірші, різні запахи, смаки. Дівчинка повернулася!
Літом вона варила різні джеми та варення з неочікуваними смаками, а потім продавала їх любителям ласощів. Почала знову писати вірші, багато віршів, і показувати їх на своїй сторінці у Facebook. Коло її літературних друзів ширилося й ширилося. Вірші друкували в колективних збірках, літературних альманахах, а в 2021 році громадська організація «Творча еліта України» відзначила її літературну творчість й оприлюднила добірку віршів і казок на своєму сайті. Це так важливо – бути почутою! Того ж року міжнародний конкурс «Рідкісний птах» віддав їй два гран-прі за прозову й римовану казки, а в проекті від Українського інституту книги та медіасервісу MEGOGO озвучили її казку. Було ще одне свято творчості – книга «Мандрівний вітер».
У дівчинки є старий друг – велосипед. Разом вони сила. Велосипед допомагає в господарстві й у подорожах.
Нещодавно в дівчинки з’явився новий друг – бубон. Тепер вони разом читають зі сцени вірші.
А ще в неї є дві чарівні скандинавські палички. Дівчинка проходить з ними багато кілометрів і дуже любить підійматися на високі п’єдестали, щоб отримувати медалі за швидкість і витривалість.
Дівчинка трохи працює в школі, допомагає дошкільнятам підготуватися до навчання й впоратися зі складними предметами.
У дівчинки багато ідей, планів і бажань. Вона все така ж багата, бо має маму, котру дуже любить, турботливого воїна, котрого чекає завжди й двох дітей, що кажуть їй: «Мамо!», дарують м’які іграшки й гуляють з нею за ручку.
Дівчинка бачить цей світ майже пів сторіччя, все більше цінує його, все легше розуміє й любить людей, та понад усі свої здобутки цінує те, що вона все ще дівчинка.
