Народилася серед жовтня у чудовому міжгірному містечку Кременець. Народилася – і відразу закохалася: у життя, у гори, в музику і в осінь. Саме там зустріла неймовірно цікавих, глибоких і люблячих людей, які вплинули на подальше життя. Навіть В’ячеслава Брюховецького вперше побачила тут і зрозуміла: хочу в Могилянку. Важлива ремарка: «хочу» для мене майже еквівалент «буду». Тому Могилянка назавжди з’явилася у моєму житті. Обираючи поміж фахом правника і філолога, вибрала право, бо ж насправді «більшість поетів і письменників були або правниками, або лікарями», і навіть там знайшла свою нішу – інтелектуальної власності. А потім одного дня під час стипендійного виїзду остаточно і безповоротно закохалася в Краків, куди тепер і переїхала.
Люблю ставити перед собою складні цілі, але ще більше – їх досягати. Якщо щось задумала, дуже важко мене переконати в іншому. Люблю помічати красу у дрібницях. Люблю дивитися на сонце через золоте осіннє листя. Коли бачу перед собою гору – хочу неодмінно на неї видряпатися. Коли щось видається страшним – замружую очі і все одно роблю. Не вмію нудьгувати. Люблю глибоких людей. Переконана досвідом, що добро завжди повертається і хороших людей все одно більше. А коли раптом трапляється якась халепа чи щастя, завжди з’являться слова, які не можна не заримувати. І так народжуються вірші.
