На книжковому обрії з’явилася автор Марта Листова. Достеменно про неї нічого невідомо; недостеменно невідомо теж. Така собі міс Х. Або місіс Х. Різниця між поняттями міс та місіс та сама, що й між поняттями панна та пані. В подібні тонкощі — мовні й не тільки — пірне читач, відкривши книжку «Одкид», тож нехай зважить двічі, чи хоче він того: роман небезпечний з усіх поглядів.
По-перше, книжку написано українською мовою, тобто з максимальним уникненням запозичень. Це спроба реконструювати українську мову без суржика і кальки; прагнення почути, як звучала б мова класиків у наш час, якби письменники й публіцисти радянської доби не доклали б усіх зусиль для формального наближення української мови до російської. Українця, звиклого до мови телевізора, текст не раз збентежить.
По-друге, сам зміст книжки провокативний. Висвітлено той аспект дійсності, котрий мало цікавий для митців, хоча стосується він значного прошарку українського суспільства, — життя заробітчан у багатих країнах. Читати це може тільки людина, здатна дивитися собі у вічі — ставити собі запитання і чесно на них відповідати. Категорично й гостро автор запитує читача: «Чи знаєш ти, що таке самореалізація? Чи реалізований (реалізована) ти у житті — і якщо ні, то коли збираєшся себе реалізовувати?» Передбачаючи заперечення з боку читача, автор наполягає: можна шукати винуватців наявного стану речей — і винуватців завжди буде знайдено, проте відповідальність за своє життя людина має брати на себе.
Сказано: читво не для нервових.
