Я – Володимир Дубовець, український письменник і поет.
Пишу вірші та історичну, містичну, міфологічну прозу. Хоча, мабуть, історичною її можна назвати лише наполовину. Мене завжди цікавили не стільки дати, битви й імена правителів, скільки люди, яким довелося жити всередині цих дат. Люди, які любили, боялися, вірили, помилялися, втрачали близьких, робили вибір – і часто навіть не здогадувалися, що одного дня їхній час назвуть історією.
Мені подобається шукати людину там, де від неї залишилося лише кілька рядків у літописі. Намагатися зрозуміти, що вона могла бачити навколо себе, у що вірила, чого боялася, про що думала, коли залишалася сама. Саме тому у моїй прозі поруч із реальними історичними подіями живуть давні вірування, міфологія, духи й боги. Не як декорації, а як частина світу людей, для яких вони були такими ж справжніми, як для нас речі, у реальності яких ми сьогодні навіть не сумніваємося.
Мабуть, найбільше мене цікавить вибір. Той момент, коли правильного рішення вже немає і людині залишається тільки вирішити, ким вона буде після нього. Що важливіше – життя чи честь? Віра чи сумнів? Обов’язок чи свобода? Чи можна залишитися собою, коли світ навколо вимагає від тебе стати кимось іншим?
У поезії я говорю про те саме, тільки значно відвертіше. Там менше історичної відстані між мною і текстом. Любов, самотність, дорослішання, втрата, свобода, внутрішня боротьба – речі, які іноді легше вкласти у кілька рядків, ніж пояснити самому собі кількома сторінками прози.
Я не дуже люблю літературу, яка пояснює читачеві, що він повинен думати. Мені набагато цікавіше поставити героя перед вибором, дати йому зробити цей вибір – правильний, неправильний або такий, для якого взагалі немає правильної відповіді, – а далі залишити читача з ним наодинці.
Бо минуло тисячу років, змінилися держави, кордони, боги, зброя і мови, якими люди розмовляють між собою. Але самі люди змінилися набагато менше, ніж нам хотілося б думати.
Напевно, саме про це я й пишу.
