Мене звати Анастасія, по батькові — Олександрівна, по чоловікові — Харченко. Я — одеситка від маківки до кінчиків пальців. Обожнюю рідне місто, людей із гумором(а як інакше?), книги та подорожі. Почала читати років із п’яти, і мене вже було не зупинити. Про пригоди Незнайка та його друзів я читала навіть під ковдрою з ліхтариком.
Як і більшість моїх однолітків, спочатку відвідувала дитсадок, потім школу, де вивчала англійську та французьку мови. До речі, не повірите, але і зараз мій «льо франсе» трохи розуміють деякі французи!
Моє подальше майбутнє батьки пов’язували із професією економіста, але в мої плани це не входило. І ось я — студентка Південноукраїнського Національного Педагогічного університету, вчусь на факультеті «Практична психологія» та мрію стати психотерапевтом. Але тут знов щось пішло не так.
По закінченні альма-матер я випадково потрапляю на телеканал, де із головою поринаю у дивовижний світ тележурналістики. Написання сюжетів, зйомки, інтерв’ю, монтаж… Через деякий час стаю телеведучою новин. Це був зовсім новий, цікавий для мене досвід. Дотепер із посмішкою згадую свій перший етер наживо. Як у мене дрижали жижки, як я хвилювалася…
Новий етап в моєму житті — одруження й нарождення доньки. Я знов повертаюсь до читання казок. Та коли твоя дитина щовечора чекає на нову чарівну історію, класичних казок стає замало. Доводиться вмикати власну уяву. І ось так, непомітно сама для себе, я почала складати казки, вигадувати все більше нових героїв та нові пригоди. Так побачила світ моя перша книга казок «Якось в Африці». Далі буде…
