Ще молодиком долучився до лав усувачiв лихої випромiнi, декiлька разiв вiдвiдував чорнобильський обшир, щось бачив, щось чув, до чогось доєднався . Про те, якою була Прип’ять до вибуху на ЧАЕС, як працювали в тpaвні 1986 року, як зводили тимчасовi мiстечка i рiчковi човновi селища та будували нове містo Славутич – наслiдок великого лиха. У книжці «Чорнобильська бувальщина» автор складав свій переказ із побаченого навiч, iз почутого вiдусюди, читаного-перечитаного зi своїх нотатків та запиciв колег, з багатства всемережжя тощо. Люди звикли до нахабної брехнi в повiдомчих джерелах й особливо з дивоскриньки, тому Анатолій Андржеєвський залучив багато газетних клаптикiв, дослiвних уривкiв, вiддрукiв довiдок та дояв i своїх свiтлин.
«… і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь», – заповiдав нам, українцям, наш славетний українець Тарас Шевченко. То саме й щодо мови. Вона ж бо як рiчка: плине й плине. Що живить рiчку? Джерела. Чим збагачується мова? Словами. Письменник шукав забутi слова в словниках, в старих та дуже старих словниках. Згадував слова зi свого дитинства, вiд бабусi. Блукав нетрями всемережжя, принаджував новослови, вiдшукував українські відповідники чужословам, позичав слова в людей, що якi теж вiдтворюють нашу мову. Бо була гноблена сторiччями, наче скута кригою рiчка. Haвесні починається кригоплав, розкривається річка, оживає, шпує, навіть виходить подекуди з берегiв. Отак само й мова в цей час. Проте рiчку тримають береги, а мовний кiстяк – то правопис.
