Володимир Гадіон співпрацює з видавництвом «Зелений Пес» вже два роки. Повернувшись зі Сходу, де перебував як командир взводу в легендарній вісімдесятці, описав побачене та пережите з досить не звичної точки зору .
Ті далекі дні вже потроху стають історією, але не для тих, хто залишив на тій війні своїх рідних, друзів або частинку самих себе. І для багатьох ті далекі військові будні досі стоять перед очима.
Над першою книгою автор працював більше трьох років. Успішний інженер з Черкащини, що віддав машинобудуванню більше десяти років , він волею долі пішов на війну, що повністю змінила його бачення світу, змусила по-іншому дивитися на звичні речі, а життєві аксіоми поставила під сумнів. Так, що одні взагалі відійшли за непотрібністю, а інші – стали приводом для щирих веселих жартів.
Смішне та трагічне ходять поруч. На відстані секунди, простягнутої руки. Або перегорнутої сторінки. Юнацькі, ще дитячі захоплення історією, географією і літературою та отриманий досвід Володимир Гадіон реалізував в роман «Друга лінія. (Не)тактичні історії» сповнений глибоких роздумів, сліз та сміху, надії та безмежної романтики.
Як часто зауважує сам автор, книга багатопланова. Але її основу складають людські долі і людські характери, справжні і неприкриті. Не зважаючи на несприйнятливу ситуацію в українському книговиданні в цілому, карантинні заходи та неоднозначне сприйняття книги в суспільстві зокрема, автор у 2020 – 21 роках успішно презентував книгу на персональних презентаціях, де розповідав небайдужим читачам незручну правду про той переломний в його свідомості рік. Про себе справжнього , про свої особисті мотиви та мотиви тих, з ким прийшлося бути поруч в ті нелегкі фронтові будні, що потихеньку вже стають історією. Як зізнається сам автор, довелося не тільки самому «зняти з себе всю одіж», але й зробити це для свого оточення, щоб зрозуміти їх всіх, порозумітися хоча б на сторінках цієї книги. Та зробити це так, що прийшлося змінити практично всі справжні імена і навіть майже всі позивні.
Повернувшись з війни усвідомив, що чекаючи пекла там, на фронті, зміг і пережити і навіть багато речей сприймати з гумором. Натомість пекло побачив саме повернувшись додому. В повсякденному житті,суспільстві, душах людей. І цілком вже усвідомлював , що неправди і несправедливості тут, в мирному житті, не менше, ніж там, звідки повернувся вже п’ять років тому. Але написане переробляти не став, вирішивши показати все як було, яким сам був тоді і як тоді думав.
Книга надзвичайно реалістична. І хоча в ній майже нема опису бойових дій, військові будні, побут постають перед очима читача у всій повноті а іноді і жорсткості. І окремі місця з ненормативною лексикою – не данина моді, а прагнення автора показати життя військових справжнім і як там було насправді – оголено і неприкрито.
Але твір сам по собі світлий. Навіть діти знайдуть в ньому для себе багато щирого, веселого і радісного,звичайно ж після того, як книгу прочитають батьки. Розповідь про веселого чотирилапого друга, маленького пса на прізвисько Куций, улюбленця всього батальйону, жодного сумніву, не залишить байдужим нікого, не зважаючи на трагічну загибель собаки.
Так, книга неоднозначна. Як і неоднозначне її сприйняття. Можливо, комусь здалося, що автор зачепив честь його мундира або його реноме. Але незмінним є те, що автор сам пережив ці події. І був причетним до справді великої справи. А скоса поглядають здебільшого ті, хто примазався до неї або нагрів на ній руки. Так, книга насправді ставить більше запитань, ніж дає відповідей. Але автор покладається на вдумливого читача, дивиться з надією на майбутнє і сповнений новими творчими планами. В розробці – широке документальне історико-родинне полотно про життя рідного села автора та продовження «Другої лінії…»
