Преса про нас

«Її ім’я було Татьяна» – нова книжка історика-публіциста, викривача радянських історичних концепцій Віктора Суворова в українському перекладі, що з’явилася друком у видавництві «Зелений Пес», в серії «Нетабачна історія». Причому, з’явилася практично водночас із оригіналом.

Це друга частина трилогії, присвяченої тому періоду, коли на чолі СРСР стояв експериментатор і любитель кукурудзи Микита Хрущов. Інакше кажучи, Віктор Суворов продовжує розвінчувати стереотипи про доброго і ліберального наївного дурника з черевиком на трибуні. Хоча ні, щодо «дурника» публіцист загалом не має нічого проти, а от з усім іншим…

Скажімо, він розповідає про епічні навчання на Тоцькому полігоні. Там Хрущов разом з іще одним «улюбленцем» Суворова маршалом Жуковим підірвали ядерну бомбу «Татьяну», а після вибуху кинули в епіцентр війська. З усіма неминучими наслідками для солдатського здоров’я… Метою цих навчань було продемонструвати, як радянська армія може проламати оборону «капіталістів» у Західній Європі (полігон обирали навмисне, щоб відтворити географічні умови, подібні до західноєвропейських), тобто що СРСР здатний виграти ядерну війну. Та переконали вони, схоже, тільки самих себе. Адже умови для навчань створили винятково «тепличні» (звісно, не для солдатів – вони якраз отримували «належну» їм радіацію з лихвою), у реальній бойовій обстановці радянська армія навіть не мала літака, спроможного транспортувати «Татьяну» до місця подій, не будучи заздалегідь поміченим супротивником.

Так само неприхильно Суворов розповідає й про шлях Хрущова до викривального ХХ з’їзду партії, на якому було засуджено культ особи Сталіна. Автор нагадує, і то досить докладно, яким відданим сталіністом Микита Сергійович був за життя вождя. У криваві тридцяті, в розпал Великого терору, він, керівник Української РСР, навіть просив збільшити надіслані до республіки з Москви ліміти на розстріли та інші форми репресій «ворогів народу» – ті йому здалися занадто скромними.

Навіть після смерті тирана, твердить історик, Хрущов хоч і не став розвивати репресії, все одно фактично, зі стратегічної точки зору, залишався продовжувачем сталінської справи: протистояння з Заходом, головна мета якого – знищення капіталістичної системи, мирної конкуренції з якою радянський лад витримати не міг (улюблена метафора Суворова: якщо до сусіднього магазина ходить більше людей, треба його спалити). На його думку, інші претенденти на владу – передусім Лаврентій Берія та Георгій Маленков – планували здійснити кардинальніші реформи та відмовитися від міжнародної експансії.

Тут із Суворовим важко на всі сто погодитися. Хай яка непослідовна й незавершена була лібералізація радянського життя при Хрущові, не можна сказати, що її взагалі не було. А особливо якщо зважити на те, як в умовах «відлиги» в різних частинах СРСР виникло чергове культурне відродження, спалахнули, хоч і поодинокі, але тим помітніші вогнища антитоталітарного спротиву. Хватка комуністичної держави на горлі кожного її громадянина об’єктивно послабилась. І це стало однією з передумов падіння більшовицької диктатури.

Книга «Її ім’я було Татьяна», зрештою, не тільки про хрущовські стратегії й тактики. У цьому жвавому та єхидно-веселому тексті є чимало цікавих історій, пов’язаних, наприклад, зі спробами Георгія Жукова захопити владу, з загибеллю лінкора «Новоросійськ», із химерними долями різноманітних командирів Радянської армії… «Татьяна» справді варта уваги, і нам залишається тільки чекати на наступну книжку Віктора Суворова, щоб знову зануритись у захоплюючі подробиці радянської історії та щоб іще раз порадіти, що вона, радянська історія, скінчилася.