Дегустація
|
||||
|
Несподівано перед його очима виросла справжня, заворожуючої краси панянка… Давно… Доросла… Дивно. Дивовижно. І як він тільки міг не помічати сього казкового перетворення аж до сьогодні? Він, достеменний Володар Усієї Півночі, від ока якого не вкритись нікому й не вкрити ніщо... Чи, може, таки помічав, та не хотів собі вірити? Частенько з тої пори, відбуваючи на Південь, Воло- дар мав коло свого плеча тендітну супутницю. І знов здивувала його донька, як дивувала й із перших са- мостійних кроків свого життя. На щиру радість бать- кові, ніколи не просилася вона занадто далеко, майже завжди спиняючись на ще засніжених, лишень де-не- де у підталинах лісових галявинах, й заворожено ди- вилась, як розквітають проліски або як простягають до сонця свої іще кволі, але уже такі життєлюбні па- гони перші травинки… Чи могла просто присісти на невеликому камені біля самісінької річки та слухати, як потріскує крига. А потім... А потім без кінця-краю зачудовано дивитися на воду. Прозору-прозору воду, яка відносила кудись світ за очі маленькі й великі крижинки. Біло-сиві крижинки... Й ніщо, іздавалося, вже не могло принести їй більшої відради… |
