Писати для підлітків, як на мене, найскладніша й найбільш відповідальна літераторська праця. По-перше, вони постійно знаходять собі значно цікавіші заняття, аніж читання. По-друге, їх легко знудити, а значить – слід бути навдивовижу цікавим розповідачем. Зрештою, це мовби мати перед собою найсуворішого критика, який неодмінно врахує і сюжет, і динаміку, і наявність доброго гумору, і правдоподібність характерів… Тому письменникам, які зважилися написати книжку пригодницьких оповідань для підлітків, здавалося б, можна тільки поспівчувати. Утім, якщо це не відомі вигадники й жартівники Брати Капранови.
На перший погляд, письменники повністю перекваліфікувалися із тих, які пишуть про традиційних українських жінок-відьом, політику і про те, що «розмір має значення», на цілком і повністю дитячих, а точніше – підліткових. От і назва нібито відповідна – «Зоряний вуйко», і серія – пригодницька література для середнього й старшого шкільного віку: мовляв, з літературою «для дорослих» зав’язали, тепер-от пишемо книжку для підлітків. Проте насправді Брати знову водять свого читача за носа! Адже «Зоряний вуйко» – не тільки сповнена захопливих, абсолютно неймовірних карколомних пригод книжка, але й щонайсправжніша збірка фейлетонів, подеколи присмачена аж надто помітною сатирою! Погодьтеся, фразу «За останніми розрахунками, пуп Галактики знаходиться десь між Житомиром і Вінницею» з оповідання «Зоряний вуйко» інакше як сатиру сприймати аж ніяк не можна! І так щотристорінки: то вам перелицьований на щиро український манер «агент 007» Маймай (справді, «не прожити Україні без Мамая», як кажуть Брати Капранови), то бенкети, де головною стравою – сало з часником…... |
