Преса про нас

- Ідея протесту проти прийняття подібного закону колективна, але саме голодування запропонував я. Щодо положень, то проект закону є досить розлогим і переказ його займе більшу частину цього інтерв’ю J. Тому обмежуся найбільш неприйнятними для демократичного суспільства положеннями. Перше – проект закону вимагає подавати заявку на проведення масового заходу не пізніше ніж за 4 дні до його початку. Саме цей пункт дасть можливість владі знайти сто способів перешкодити громадянам зібратися. Друге – пункт, в якому зазначається, що організатором масового заходу не може бути людина, «піддана адміністративному арешту». Тобто, я подав заявку, а мене наступного дня під якимось приводом затримують і все – акція не відбулася. Третій сумнівний момент – органи місцевого самоврядування доводять до відома організаторів акції перелік місць, в яких заборонено проводити масові заходи. Попри вичерпний перелік таких місць у попередньому пункті, нечіткість формулювання цього положення дасть можливість нечистоплотним чиновникам для спекуляцій та маніпуляцій… А загалом – із проектом закону ще треба добряче попрацювати.

- Чому саме голодування, а не інші форми протесту і чи плануються ще якісь радикальні акції?

- Ми одразу ж заявили, що наше голодування – лікувальне. Назва акції така була – «Лікувальне голодування біля Верховної кормушки». Нам закидали – а чому не годівниці? Я відповідав – а хіба наш парламент український?

Так, це радикальний засіб, але на хворе суспільство можна впливати лише таким чином. А що може бути радикальнішим? Хіба самоспалення… Але нехай краще наші вороги горять!...

- Ви змінили багато професій. А який запис у трудовій книжці був першим?

- Свої перші гроші ми заробили за публікацію статті в районній газеті про піонерські забави. А ось першим записом у трудовій книжці став: “Прибиральник території”. Далі ми стали займатися бізнесом, а потім знову повернулися до творчості. Нині ми поєднуємо гонорари з доходами від торгівлі та видавництва книг.

- Тоді вам, мабуть, відомо, які книжки потрібні нашим сучасникам?

- Нині українська книжка живе як сектор російської і задовольняє тільки особливі українські потреби. Тобто, ті потреби, які не може реалізувати російська книжка, як от українська класика, українська проза. Всі решта напрямків - російські. Якщо ми почнемо видавати переклади українською мовою, прагматику тощо, то збанкрутуємо. Приміром, ми зробили переклад Квятковського і він протягом півроку класно продавався, допоки не з’явилася російська версія. Озброївшись нижчою за нашу ціною вона почала нас витісняти з ринку. Річ у тім, що в Росії собівартість нижча, бо більший мають тираж, та й вистачає грошей на рекламу. Полиця у нас одна, і російські видання витісняють українські. Щоб виправити становище, слід запровадити бодай якісь обмеження. В інших галузях якісь існують обмеження, акцизні збори. В книжках цього немає, хоча вітчизняний виробник обіймає всього 10 відсотків книжкового ринку....

Він стверджує, що його дружина - його муза, а вона не приховує, що він - її вчитель в усьому. Передчуваю, ваш вигук буде: «Це фантастика!» Неправильно - це фантасти Сергій та Марина Дяченки.

- Ви нещодавно були нагороджені особливою премією – «Золотим Драконом». Знаю, що для вас вона була важливою…

- М: Це був ІХ міжнародний фестиваль «Зоряний міст». Були нагороджені ті автори, які за підсумками дев’яти років фестивалю отримали найбільше «Кадуцеїв» (основний приз фестивалю). Як виявилося, ми отримали «Кадуцеїв» більше за всіх. Крім нас, були нагороджені також Володимир Васильєв і Олександр Громов із Москви.

- С: Цей «Дракон» нам дуже симпатичний, ми й гадки не мали, що нам будуть його вручати. Коли на сцені я взяв його до рук, мене раптом просякло ностальгією. Я згадав, що в одному з наших перших романів фігурував наскрізний образ дракона, мудрого, шляхетного. Цей роман писався в період медового місяця в будинку творчості в Коктебелі, на березі моря. Я тоді залицявся до моєї ще юної дружини, такої беззахисної… Я Маринку звабив завдяки листам. Ми з нею товаришували, але я щовечора писав їй лист, де освідчувався в коханні й розмірковував про життя. Десь на сотому її серце затремтіло, і так з’явився наш роман та цей дракон. Тому для мене це не просто приз, не одна з шістдесяти премій, а якась ностальгія.

...