Преса про нас

Книга українського правознавця, кандидата юридичних наук, доцента, заслуженого юриста України, судді Конституційного Суду України у відставці Володимира Кампа: «Конституція і становлення конституційної демократії в Україні (2014 – 2018 роки)» є унікальним друкованим виданням як за сутністю, так і за змістом. Це реальний прагматизм вченого, який враховує наслідки та перспективи конституційної демократії.

Безсмертна Ірина, викладачка французької мови, волонтерка, громадська активістка

«Книга, про яку ми зараз говоримо, яку я отримала у подарунок від автора, є серйозним помічником тим людям, фахівцям, яким потрібно поглиблювати свої знання, а також усім пересічним громадянам, які бажають самонавчатися й саморозвиватися.

Особисто для мене питання тривалого саморозвитку є, мабуть, найголовнішим у житті, оскільки я вчитель.

Саме ця книга дає можливість осмислити й переосмислити процеси, що відбуваються у нашому суспільстві. У цій книзі ми можемо знайти глибинні пояснення певних процесів. Для мене особисто новим був термін автора «тіньова конституція», але саме він нагадав про роки навчання у радянській школі і щорічну мантру «Конституція – це основний закон нашої держави». Все! І ні слова більше! І ніякої деталізації! І жодного прикладу! Скільки років ця фраза повторювалася, скільки людей виросло з цією порожньою фразою-оболонкою, за якою не стояло нічого, тому що у дорослому житті більшість питань вирішувалася шляхом «ти мені – я тобі», через домовленості, хабарі тощо - і такими були правила життя багатьох пересічних громадян.

Ця книга також наводить приклади спроб переписання Конституції, а також, що є набагато більш важливим, спроб переосмислення способів виконання Конституції. Потрібно вчити Конституцію, мислити і діяти за Конституцією – так поступово вона стане частиною нашого життя (звісно, це станеться не завтра, але історичні процеси завжди тривалі). Так, через знання і виконання Конституції і буде побудоване громадянське демократичне суспільство, в якому люди будуть упевнені, що їх захищає Основний Закон.

На мою думку, цю книгу потрібно мати на столі і звертатися до неї, як до енциклопедії (принаймні, я саме так і роблю. Не будучи юристом, мені було важко читати першу частину, я читала й перечитувала, розуміла, що бракує фахових знань, а потім перегорнула сторінки на другу частину – і все склалося, і перша частина потім читалася легше), тому що вона дає відповіді – часом прямі, часом непрямі – на питання становлення конституційної демократії в нашій країні».

Добровольський Руслан, лікар, волонтер, громадський діяч, учасник Євромайдану.

«Чергова чудова книга юриста-конституціоналіста, судді Конституційного Суду України у відставці В.М.Кампо «Конституція і становлення конституційної демократії в Україні (2014-2018 роки)» з серії книг про право - цікаво оповідає про прикладне значення Конституції у розвитку української державності. Властивість автора книги пояснювати складні юридичні речі простими словами - робить її доступною для розуміння навіть малопідготовленому читачу. Дана книга відкриває маловідомі, малодосліджені аспекти становлення конституційної демократії в Україні в "післямайданівські" часи.

Червоною ниткою в книзі позначається думка про необхідність усвідомлення та орієнтування на використання Конституції та конституційних норм у повсякденні. Впевнений, що книга буде не тільки цікавою, а й вельми корисною кожному, хто хоче стати Свідомим Громадянином України».

Книш Віталій Васильович, доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного, міжнародного та адміністративного права навчально-наукового юридичного інституту ДВНЗ «Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника».

Книга Володимира Кампа: «Конституція і становлення конституційної демократії в Україні (2014 – 2018 роки)» є надзвичайно цікавою та корисною, адже вона розширює наше розуміння процесу становлення конституційної демократії в Україні, дозволяє по-новому глянути на це суспільно-правове явище та його значення для сучасного державотворення. Особливо важлива роль тут відводиться Конституційному Суду України як провідній інстанції у сфері забезпечення верховенства права.

Мельничук Світлана Миколаївна, професор кафедри адміністративних та цивільно-правових дисциплін прикарпатського факультету Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук.

«Конституція і становлення конституційної демократії в Україні (2014-2018 роки)» – це книга, у якій висвітлені питання, що мають високий ступінь актуальності з точки зору науки та практики. Тому подальші дослідження у цьому напрямі слід всіляко вітати та заохочувати.

Співак Василь Іванович, доктор філософії права, Заслужений юрист України, суддя Вищого адміністративного суду України у відставці.

Книга «Коституція і становлення конституційної демократії в Україні

(2014 – 2018 роки)» за авторства Кампо В.М., яка вийшла друком в

кінці 2019 року, є помітною подією для наукової, громадської думки,

справляє приємне враження. Автор знаний фахівець в різних галузях

права і для його попередніх здобутків характерний особливий підхід до

проблем з питань муніципального права, діяльності органів державної

влади та її інститутів, місця і впливу Конституційного Суду України

на управління державою, конституалізації місцевого самоврядування.

Актуальність цієї роботи характерна для нашого часу, коли в державі

проходить децентралізація влади, більшість конституційних гарантій

покладається для їх реалізації на органи місцевого самоврядування.

Держава, на підставі Конституції, розробляє політики щодо суверенитету та

незалежності, демократії, а забезпечення цих політик покладається на

органи влади та місцевого самоврядування.

Сьогодні повага до Конституції є однією із основних вимог до посадовців

публічної влади. Низький рівень конституційної свідомості державних

діячів впливає на практику функціонування конституційних інститутів

демократичної, соцальної, правової держави. Конституційна грамотність

стає основним чинником конституційної демократії в Україні, а

конституційна просвіта необхідна для реформування конституційного

правопорядку в державі.

Такі висновки, що випливають з цієї праці, є незаперечними та головними.

Автор неординарно підійшов до структури змісту книги. Кожний розділ,

підрозділ є самостійною і змістовною частиною ціє праці. Кожний розділ

має субєктивний висновок або заключне положення з якими можна

погоджуватися або не погоджуватися. Про становлення конституційної

демократії та її розвиток в повному обсязі, сьогодні зарано говорити, як

про доконаний акт. На ці процеси автор відводить 10-12 років з яким можна

погодитися, враховуючи стан правової культури в державі. Історичні події

Майдану, трагедія в Одесі, утворення так званих «днр, лнр» потребуть

політичної оцінки та, осбливо, юридичної. Подіям 2014-2018 років тільки

час надасть оцінку. Висновки та уроки цих подій необхідно враховувати

при створенні відповідного законодавства, внесення змиін до Коституції.

Відсутність законодавства про опозицію, відсторонення опозиції від

керівних посад в комітетах Верховної Ради України є свідченням про

відсутність демократій в законодавчому органі, який може змінювати,

доповнювати Конституцію України. Саме ці положення повинні бути

закріплені в Конституції України і про це мав говорити Конституційний Суд

України у своїх рішеннях.

Особливо, необхідно звернути увагу на новели запропоновані автором щодо

конституціоналізації та деконституціоналізації як поступ до

конституційної демократії побудованій на європейських демократичних

цінностях – гідності та правах людини, верховенстві права.

Цілком вірно автором акцентується увага на судовій владі, судовому

конституційному контролі як первинному механізму забезпечення становлення

конституційної демократії, реалізації верховенства права.

Книга Водимира Кампо «Коституція і становлення конституційної демократії в

Україні (2014 – 2018 роки)» це – перший науково-популярний конституційно –

просвітницький трактат для українських політичних, громадських діячів,

науковців, студентів, школярів. Тільки всеохоплююча конституційна просвіта

може забезпечити прискорений розвиток їхньої свідомості в становленні

конституційної демократії.

Сворак Степан Дмитрович професор, доктор юридичних наук, голова Тисменицької міської ради Івано-Франківської області.

Книга Володимира Кампа: «Конституція і становлення конституційної демократії в Україні (2014 – 2018 роки)» є надзвичайно цікавою та корисною, адже вона розширює наше розуміння процесу становлення конституційної демократії в Україні, дозволяє по-новому глянути на це суспільно-правове явище та його значення для сучасного державотворення.

...

Коли? 1 червня 2014 року о 18:00.

Де? Дім освіти та Культури «Майстер-клас», м. Київ, вул. Лаврська, 16А, метро Арсенальна.

Що за книга? «Сни метелика - Дорога в тобі» – незвичайна двостороння книга. Сни метелика - це філософська казка, медитативна поезія в прозі, внутрішні діалоги між Янголом – божественним, Метеликом – душею, та Нею – земною жінкою. Дорога в тобі розповідає як мандрівки світом та життям приводять до самопізнання та саморозкриття самого Себе. Тексти можна використовувати для увімкнення «ліхтарика всередині» та гармонізації внутрішнього душевного простору

Рецензія на книгу http://ukrainka.org.ua/node/2361

Подія у Facebook https://www.facebook.com/events/842220755807218/854659957896631/?notif_t=plan_mall_activity...

«Її ім’я було Татьяна» – нова книжка історика-публіциста, викривача радянських історичних концепцій Віктора Суворова в українському перекладі, що з’явилася друком у видавництві «Зелений Пес», в серії «Нетабачна історія». Причому, з’явилася практично водночас із оригіналом.

Це друга частина трилогії, присвяченої тому періоду, коли на чолі СРСР стояв експериментатор і любитель кукурудзи Микита Хрущов. Інакше кажучи, Віктор Суворов продовжує розвінчувати стереотипи про доброго і ліберального наївного дурника з черевиком на трибуні. Хоча ні, щодо «дурника» публіцист загалом не має нічого проти, а от з усім іншим…

Скажімо, він розповідає про епічні навчання на Тоцькому полігоні. Там Хрущов разом з іще одним «улюбленцем» Суворова маршалом Жуковим підірвали ядерну бомбу «Татьяну», а після вибуху кинули в епіцентр війська. З усіма неминучими наслідками для солдатського здоров’я… Метою цих навчань було продемонструвати, як радянська армія може проламати оборону «капіталістів» у Західній Європі (полігон обирали навмисне, щоб відтворити географічні умови, подібні до західноєвропейських), тобто що СРСР здатний виграти ядерну війну. Та переконали вони, схоже, тільки самих себе. Адже умови для навчань створили винятково «тепличні» (звісно, не для солдатів – вони якраз отримували «належну» їм радіацію з лихвою), у реальній бойовій обстановці радянська армія навіть не мала літака, спроможного транспортувати «Татьяну» до місця подій, не будучи заздалегідь поміченим супротивником.

Так само неприхильно Суворов розповідає й про шлях Хрущова до викривального ХХ з’їзду партії, на якому було засуджено культ особи Сталіна. Автор нагадує, і то досить докладно, яким відданим сталіністом Микита Сергійович був за життя вождя. У криваві тридцяті, в розпал Великого терору, він, керівник Української РСР, навіть просив збільшити надіслані до республіки з Москви ліміти на розстріли та інші форми репресій «ворогів народу» – ті йому здалися занадто скромними.

Навіть після смерті тирана, твердить історик, Хрущов хоч і не став розвивати репресії, все одно фактично, зі стратегічної точки зору, залишався продовжувачем сталінської справи: протистояння з Заходом, головна мета якого – знищення капіталістичної системи, мирної конкуренції з якою радянський лад витримати не міг (улюблена метафора Суворова: якщо до сусіднього магазина ходить більше людей, треба його спалити). На його думку, інші претенденти на владу – передусім Лаврентій Берія та Георгій Маленков – планували здійснити кардинальніші реформи та відмовитися від міжнародної експансії.

Тут із Суворовим важко на всі сто погодитися. Хай яка непослідовна й незавершена була лібералізація радянського життя при Хрущові, не можна сказати, що її взагалі не було. А особливо якщо зважити на те, як в умовах «відлиги» в різних частинах СРСР виникло чергове культурне відродження, спалахнули, хоч і поодинокі, але тим помітніші вогнища антитоталітарного спротиву. Хватка комуністичної держави на горлі кожного її громадянина об’єктивно послабилась. І це стало однією з передумов падіння більшовицької диктатури.

Книга «Її ім’я було Татьяна», зрештою, не тільки про хрущовські стратегії й тактики. У цьому жвавому та єхидно-веселому тексті є чимало цікавих історій, пов’язаних, наприклад, зі спробами Георгія Жукова захопити владу, з загибеллю лінкора «Новоросійськ», із химерними долями різноманітних командирів Радянської армії… «Татьяна» справді варта уваги, і нам залишається тільки чекати на наступну книжку Віктора Суворова, щоб знову зануритись у захоплюючі подробиці радянської історії та щоб іще раз порадіти, що вона, радянська історія, скінчилася.

...

Працює Ксенія Ковальська в Інституті з проектування газопроводів. Що спонукало її стати письменницею, дізнаєтесь під час зустрічей. Вони проходитимуть у два етапи.

Працює Ксенія Ковальська в Інституті з проектування газопроводів. Що спонукало її стати письменницею, дізнаєтесь під час зустрічей. Вони проходитимуть у два етапи.

Вдень (об 11:30 та 12:30) письменниця зустрінеться із наймолодшими читачами. Авторка привітає малечу з Днем української мови та писемності та розповість, як справжні українські інженери «беруться за олівець».

А ввечері — о 17:00 — відбудеться зустріч із дорослою аудиторією.

Останнім часом авторка спеціалізується на літературі для дітей. І в своєму інтерв'ю на питання, про що не має права забувати дитячий письменник, зазначає: "Письменник повинен пам’ятати, що його читачі незабаром стануть дорослими...".

Де: вул. Фрунзе, 141, Бібліотека-філіал №4 Полтавської ЦБС .

Чому Росія пішла хрущовським шляхом у розв'язанні своїх економічних проблем?

– Після Сталіна до влади прорвалася дуже велика кількість людей, яким потрібні були дачі, персональні машини. Інтереси держави – як тоді, так і зараз – їх не цікавили. Вигідно, щоб країна пила, а вони качали за кордон нафту й збагачувалися. Кілька років тому один російський олігарх у Великій Британії придбав яхту. Її водотоннажність – 13 тисяч тонн (Роман Абрамович 2009-го купив найбільшу на той час яхту Eclipce за $800 млн. – "Країна"). Лише заправка яхти коштує 650 тисяч доларів. І вона ж у нього не одна, та й він не один такий у Росії. А почалося все з Хрущова. Йому потрібно було утримати владу, необхідна була підтримка номенклатури. Тому він її забезпечив усім – включно з горілкою та ікрою. Продавали нафту, ні про що не турбувалися. А що там далі – їм було байдуже.

Москва поступово реабілітує Сталіна. Чому?

– Олександр Солженіцин якось сказав: "Росія програла ХХ століття". Тому прагнуть відіграти хоч щось назад, знайти в минулому якийсь позитив. А що знайдеш? Колективізацію? Голодомор? Та й зараз країна руйнується, народ вимирає. От і хочеться згадати колишню велич – як беззубій бабі свою молодість.

Є думка, що режим Сталіна був жорсткий, бо він грузин. Його наступники – слов'янської ментальності: емоційні, чутливі, часом непослідовні в керуванні державою – і зрештою її розвалили. Як ви ставитеся до цього?

– Від керівника держави залежить багато, якщо не все. Наприклад, Франція під контролем Бонапарта – це одне, а перед війною, 1940 року, за президента Едуара Деладьє ті ж самі французи – повне лайно, здали велику країну майже без бою за кілька тижнів. Я часто слухаю промови Сталіна. Якось під час одного виступу він наче жартує: "А про таких людей великий російський письменник Гоголь сказав: "Ні в місті Богдан, ні в селі Селіфан". Зала заливається сміхом. Але ж тут жарту нема. Сталін мав якусь магічну силу, що міг керувати емоціями натовпу. А щодо ментальних особливостей добре написав французький стратег і психолог Ґюстав Лебон, праці якого уважно читали одночасно Гітлер, Муссоліні і Сталін. У книжці "Психологія народів і мас" він зазначав: характер народу не змінюється впродовж століть. Тобто можна вважати, що росіяни, як були нехлюями за Івана Грозного, так і залишалися ними за Сталіна. Проте, коли все народне господарство віддається під контроль держави, чиновників, тоді будь-яка нація звалюється в прірву. Наприклад, перед Другою світовою війною Чехословаччина перебувала в десятці найрозвиненіших країн світу. Прийшли після війни до влади соціалісти, взяли все під контроль бюрократи – і країна почала загнивати.

Чому в вашому робочому кабінеті висить великий портрет Сталіна? (Розмова триває через Skype).

– Від Сталіна як великого злочинця я в захваті. Це все одно, що дивитися на акулу, яка клацає зубами, – страшно, але не відірвати очей.Моя книжка "Контроль" – це гімн товаришу Сталіну. Головна її ідея: у кожного своя правда. Якось довелося побувати в Музеї Пльотцензее. Це одна з колишніх берлінських тюрем, де страчували державних злочинців на гільйотині чи на шибениці. Зайшов туди травневим днем, було дуже синє небо, співали птахи, і на тлі похмурих цегляних стін в око впадала розквітла черемшина. Я подумав: тут же працювали люди, чесно виконували свою роботу, у них були сім'ї, когось із них викликали в школу і скаржилися на сина-бовдура. Кати були такі ж люди, як і всі. Виникла ідея для книжки "Контроль": 19-річна дівчина, вона закохана, але працює катом. Я написав сценарій, і його попросив один український кінематографіст. Невдовзі обірвав зі мною всі контакти. Мабуть, подумав, що я вихваляю Сталіна. А я виклав ідею, що це, можливо, найкращий варіант із того, що могло бути. Невідомо, як би склалося, коли б до влади прийшов Троцький, Тухачевський чи Бухарін. Останній взагалі вважав, що треба вивести нову людину шляхом розстрілів, тобто поганих знищити – залишаться хороші.

Коли з'явився "Криголам", існувала версія, що ви як колишній розвідник мали доступ до секретних даних. Звідки брали інформацію для книжок?

– Усі мої джерела – у відкритому доступі. Почалося все 1967 року, коли я був на четвертому курсі училища і на семінарі з військового мистецтва вирішив виділитися. Нас учили, що на початку війни техніка СРСР була відстала, одна гвинтівка на трьох, Сталін – дурень, тому перший місяць ми мали великі втрати. Я кажу, що і далі було не краще, у вересні 1941-го німці прорвалися в районі Кременчука, на півночі від Смоленська пішли через Конотоп, зустрілися біля Лохвиці й під Києвом взяли в полон п'ять армій, понад 600 тисяч людей. Повисла тиша, ніби сказав щось непристойне. Увечері викликають у штаб до майора Шмельова в особливий відділ. Поговорили якийсь час мило ні про що, потім він завів мене в камеру з пригвинченими до підлоги меблями. Одразу: "Руки на стіл, долоні догори! Які ворожі радіостанції слухаєш?" Виявилося, йому донесли про мій виступ. Пояснив, що прочитав у книжці Ліддела Гарта "Стратегія непрямих дій", яку взяв у бібліотеці училища. Після ХХ з'їзду КПРС вийшли кілька досліджень закордонних істориків війни. Одразу викликали бібліотекаря, який привіз книжку, перевірили, що так воно й є, мені: "Геть звідси". А книжка зникла.Із нас готували аналітиків державного розвідувального управління. Моя робота полягала в тому, щоб у будь-якому правилі знайти виняток. От я його і шукав: чому в нас у країні було все правильно, а доходимо до 22 червня 1941-го – раптом виявляється все неправильно, і ми стаємо дурнями. Чому 1942 року загинула армія Власова під Ленінградом і цілий Кримський фронт із п'яти армій? Або на лекції, вже у Військово-дипломатичній академії, розповідають, як визначити – чи готується противник напасти. Одна з ознак: споруджують аеродроми біля кордону, бо коли його перетнуть танки, авіація має їх підтримувати. Але на наступній лекції кажуть: який Сталін був дурень – побудував біля кордону 254 бетонні аеродроми. Але чому німці, роблячи те саме, – розумні, а ми – дурні? От так я і зрозумів, що Сталін готувався напасти на Німеччину, тільки Гітлер його випередив.

Чи вважаєте достовірним договір 1938 року про співпрацю НКВС і гестапо, підписаний Берією і Мюллером?

– Я не тримав цього договору в руках. Проте 1940 року, коли Польщу вже поділили між СРСР і Німеччиною, загони цих установ узгоджували спільні дії з винищення польських партизан. Коли німці зачищали свою територію, поляки відступали на радянську. Тому домовлялися проводити такі операції разом, одночасно.

Ваша перша книжка "Криголам" вийшла понад 20 років тому. У наступних ви, здається, повністю довели, що СРСР готувався до війни. Чому й досі повертаєтеся до цієї теми?

– Римський історик Корнелій Тацит дві тисячі років тому писав, що в історію входиш, як у Середземне море: один крок, другий, а далі – безодня. Коли писав "Криголам", думав обмежитися однією статтею, бо мені було все зрозуміло. Потім вирішив, що читачеві певні речі будуть незрозумілі, написав ще дві статті, підв'язав ще чотири, а далі почалася безодня, з якої вже не вийти.Зокрема, виникло запитання: чому Радянський Союз, переможець у війні, зник? А Німеччину розгромили, але ось вона – я туди їжджу пити пиво. Чи Польща або Угорщина – існують. А куди подівся переможець? Чому народи, які живуть на його території, вимирають, спиваються?

Основна претензія до ваших досліджень: деякі висновки робите, не посилаючись на джерела.

– Вважаю, що до історичного дослідження – єдина вимога: книжка повинна бути цікавою, і крапка. Мені кажуть: твір має бути розумний, пізнавальний. Відповідаю, що не може бути книжка одночасно цікавою і дурною. Моє завдання – зламати кригу небажання знати свою історію, пробудити до неї інтерес. Нехай я і збрешу, але не навмисне, а через незнання. Як казав Александр Дюма: "Звичайно, я ґвалтую історію. Але такі красиві байстрюки виходять". У мене на полиці досі стоїть шеститомна "Історія Великої вітчизняної війни", видана за Хрущова. Не раз на лекціях запитував: хтось її читав? У відповідь найчастіше чув сміх. А вона ж правильно по-науковому написана, з посиланнями. Проте нікому не потрібна, бо просто нецікава.

Коли попросили притулку у ворожій для СРСР країні, не боялися, що з вами можуть розправитися й на чужій території?

– Я втік у червні 1978 року, а восени у Великій Британії вбили болгарського письменника-дисидента Георгія Маркова. Йому вкололи отруту через вістря парасольки. Думаю, її виготовили на Луб'янці (площа в Москві, на якій розташований будинок колишнього КДБ СРСР, тепер ФСБ. – "Країна"). Британцям почали дорікати: що це у вас людей убивають? Тому для них було справою честі, щоб зі мною нічого не сталося. Але траплялись випадки, коли просили: сховайтеся із сім'єю в такому-то військовому таборі на три-чотири дні. А після виходу "Криголаму" я перестав остерігатися будь-чого. Мене не вигідно було б "мочити в сортирі". Уявляєте, яка була б реклама моїм книжкам? Нині ж я вже ніякої загрози нікому не становлю. В життя сучасної Росії чи України не маю морального права втручатися, бо давно не живу там.

Добиватиметеся скасування заборони на в'їзд до України й Росії?

– 1992 року я написав до Києва генеральному прокурору листа, в якому запитував: у чому моя провина перед Україною? Мені відповіли: треба порадитися з Москвою і взнати, що я накоїв. Зрозумів, що ніякої незалежності нема.З Росією була така історія. Я звернувся до тодішніх демократів: ви вийшли з Радянського Союзу, і я з нього вийшов, дещо раніше; я порушив присягу, і ви її теж порушили; тому скасуйте звинувачення щодо мене. У відповідь сказали: проси пробачення. У кого? У Бориса Єльцина, який ще вчора був членом ЦК КПРС? Ні, спершу вибачтеся перед народом, який ви стільки років мордували, а потім вже я подумаю.Мої книжки видають мільйонними накладами. Це означає, що народ мене простив. Якщо я Україні потрібен, вона мене покличе.

...