Пошук






Преса про нас
Преса про наших авторів
Брати Капранови заспівають жінкам Волині
Автор: Зелений Пес
Джерело: greenpes.com
Дата: 19-02-2015
Відомі письменники Брати Капранови на початку березня приїдуть на Волинь з музичною програмою “Любіть українок”, присвяченою українським жінкам.


“Наша музика не голосна і не нав’язлива, але лірична і ніжна, – говорять письменники. – Бо саме такою є жіноча душа.”


Волиняни вже мали можливість почути музику Братів Капранових позаторік, перед самою революцією, і оцінили її належно.


“У програмі будуть різні стилі – трохи боса-нови, трохи джазу, трохи року і навіть реґґі. Але усіх їх об’єднує єдина лірична тональність та чуттєвість. Адже вони – про кохання, а саме з кохання створено українську жінку, – пояснюють Капранови. – Зараз жінкам нелегко – може, навіть важче, ніж чоловікам. Бо на їхні плечі, окрім звичайних турбот, впала велетенська робота з допомоги українському війську, а крім того найскладніше – чекати та молитися за своїх бійців. Але кожна жінка все одно прагне душевного тепла та ніжності. І сподіваємося, отримає дещицю цього відчуття на нашому концерті”.


У Рівному концерт відбудеться 3 березня о 19:00 в Облмуздрамтеатрі (Театральна площа, 1). Квитки у касі театру та за тел.: (0362) 63-34-47, (0362) 22-21-06.


У Луцьку концерт відбудеться 4 березня о 19:00 у Палаці культури (Богдана Хмельницького, 1). Квитки у касі філармонії та в “Книгарні на Волі” (просп. Волі, 2). Телефони для довідок: (098)712 33 73, (050) 339 73 66....

Поетично-хореографічна вистава «Сни метелика - Дорога в тобі» (презентація книги Ярини Мавки)
Автор: Зелений Пес
Джерело: greenpes.com
Дата: 21-05-2014
Що буде? Поетично-хореографічна вистава за участю акторів та танцівників за мотивами книги.


Коли? 1 червня 2014 року о 18:00.


Де? Дім освіти та Культури «Майстер-клас», м. Київ, вул. Лаврська, 16А, метро Арсенальна.


Що за книга? «Сни метелика - Дорога в тобі» – незвичайна двостороння книга. Сни метелика - це філософська казка, медитативна поезія в прозі, внутрішні діалоги між Янголом – божественним, Метеликом – душею, та Нею – земною жінкою. Дорога в тобі розповідає як мандрівки світом та життям приводять до самопізнання та саморозкриття самого Себе. Тексти можна використовувати для увімкнення «ліхтарика всередині» та гармонізації внутрішнього душевного простору


Рецензія на книгу http://ukrainka.org.ua/node/2361


Подія у Facebook https://www.facebook.com/events/842220755807218/854659957896631/?notif_t=plan_mall_activity...

«Моря синій шов…»
Автор: Анна Багряна
Джерело: Укр.Літ
Дата: 18-11-2013
Гук, В’ячеслав. Кримські Елегії: Поезія – К.: Гамазин, 2013. – 312 с.


Пам’ятаю, щойно я прийшла працювати до Спілки письменників, як мені передали одного листа. Адреса відправника: м.Саки, АР Крим. У конверті було кілька поетичних збірок молодого кримського поета В’ячеслава Гука. Власне, саме тоді я відкрила для себе це ім’я. І була приємно вражена. По-перше, надзвичайно багатою, колоритною українською мовою автора, народженого в зросійщеному, просякнутому шовіністичними настроями Криму. По-друге, стилем його письма. Ця поезія помітно вирізнялася з-поміж усього, що мені доводилося читати в українських літературних часописах і чути в середовищі своїх колег по перу. Я одразу ж відписала В’ячеславу й запропонувала провести йому творчий вечір у стінах київського Будинку письменників.


Відтоді минуло шість років. За цей час В.Гук встиг зарекомендувати себе і як цікавий прозаїк із власним стилем письма, автор шести романів: «Синдром дитячих спогадів» (2008), «Сад Галатеї» (2008), «Мюрдал-fisk, або Філософія північної самоти» (2009), «Сімферополь – Вірджинії» (2009), «Ніжна шкура, або Вероніка & Моніка» (2010), «Цидули Фассбіндера» (2011). За свій найперший прозовий твір – роман «Синдром дитячих спогадів» – отримав грант Президента України. Також 2012 року В.Гук став лауреатом престижної Міжнародної літературної премії – ім. Івана Кошелівця. Його твори було перекладено англійською, французькою, німецькою, шведською, болгарською та вірменською мовами.


А нещодавно в київському видавництві «Гамазин» вийшла книга вибраних поезій В’ячеслава Гука «Кримські елегії». Передмову до цього ошатного видання написали письменники й перекладачі з Великобританії – Сьюзі Спейт та Стівен Комарницький.


Назва книги, як на мене, дуже вдала. Адже певною мірою ламає так звані «південні» стереотипи, усталені в центрі й на заході України. Без перебільшення, В. Гук своєю творчістю відкриває нам інший Крим. Не той, де категорично не сприймається все українське і де так заповзято нав’язують чужу мову й чужу ідеологію. Не той, якого ми боїмося. І не той, який боїмося втратити. Зовсім ні. Це радше Крим кінця ХІХ – початку ХХ століття, в якому відпочивали й працювали такі видатні діячі української культури, як Леся Українка, Амвросій Метлинський, Степан Руданський, Христя Алчевська, Чайка Дніпрова, Микола Чернявський, Михайло Коцюбинський, Агатангел Кримський, Олександр Олесь, Іван Карпенко-Карий. Це той Крим, в якому з 1905 до 1918 року процвітав український театр і виходили українською мовою книжки… Романтичний, культурний Крим. Український – за духом. Європейський – за світоглядними орієнтирами. Власне, своїми «Елегіями» В’ячеслав повертає нам отой – колишній і водночас омріяний – наш Крим.


Зрештою, переважна більшість поезій збірки написана саме там, на батьківщині автора. На березі Чорного моря. Хвилі якого заколисують і кличуть у якісь далекі напівпримарні спогади, виносять на берег незліченні уламки людських доль, уривки любовних листів і щоденників, шматки старих вицвілих фотокарток…


Взагалі образи, пов’язані з водою і водними просторами, у поетичній творчості В’ячеслава якщо не домінують, то, принаймні, зустрічаються досить часто. Море, ріка – як символи швидкоплинності часу, перетворення, забуття. Та водночас – і статики, фіксації митей і потаємних відчуттів:


Барабанять по підвіконню пальці, і дощ гуде


десь у надвечір’ї, стікає, – роблячи сірим тло,


ти не знаєш, куди поткнутись – і ляжеш де:


земля однаково старша за тебе й за будь-кого.


І можливо, уже не варто вигадувати причин,


за якими все змінюється раптово, збавляє гру,


де вода назавше втрачає свій берег, плин –


і дерева, як плавці, ледь тримаються на плаву.


(«Запах жованого тютюну»):

Море у В’ячеслава – завжди живе. Воно пульсує, дихає. Воно має свої вразливі місця. Проте настрій моря неодмінно залежить від настрою того, хто його споглядає:


…Згодом – ти їхав далі та був усією душею за те,


щоб розсмоктався моря синій болючий шов,


рукавом піджака ти чорну кров на руці – затер,


але вона перегодом проступала на шкірі знов.


Ти вірив у тендітність хвиль і жіночих рук,


вздовж берега автомобіль твій так плавно біг,


шум моря глушив мотора незграбний звук,


і надто білий пісок – нагадував перший сніг…


«ARNOLD SCHONBERG»)


Порожній, посиротілий після завершення курортного сезону пляж, немилосердно колючий вітер, від якого крижаніє подих, стара німецька машина, що їде вздовж берега, за кермом – вічний блукалець, чоловік середнього віку із цигаркою в зубах, розхристаний, простоволосий, на його сорочці – кров: чи то від квапливого ранкового гоління, чи то від скоєного (пережитого) вбивства. Убито те, що досі було для нього чимось дуже важливим, а, отже, частиною його самого… Спогади – дуже фрагментарні. Час відсутній. Немає ні минулого, ні теперішнього, ні майбутнього. Годинник на його руці зупинився. Руки тремтять. І сам він увесь тремтить – від хвилювання чи холоду. Всю дорогу його супроводжує тужне, пронизливе квиління чайки – крик самотньої, неприкаянної душі… Приблизно такі кадри мимохіть спливають у свідомості, коли читаєш цю книгу.


Поетичним творам В’ячеслава, з одного боку, притаманна надмірна деталізація, що робить їх ближчими до прози, але, з іншого – строга ритмічність і складна, глибока метафорика, яку критики вже неодноразово порівнювали з фільмами Бергмана.


У своєму відгуку на «Кримські елегії» поет Юрій Лазірко написав: «Поезія справжня і деталізована до наймешого поруху, відверта до глибини моменту, менше всього – прихована у бажаннях передати почуття». А ось що пишуть автори передмови: «Ця «схоплена по-берґманівськи мить», цей шалений порух душі, від якого повзуть тілом мурахи, здається, стає основою всієї творчості В’ячеслава Гука і вирізняє його серед інших поетів».


Сам же В’ячеслав свого часу заявив про створення нового літературного напряму – сенсо-фізіологізму, який, за його словами, «став реакцією на кризу літератури українського постсоціалізму. У його основі лежить фізичне чуття людини, яке виникає після прочитання певного літературного твору в певний час, за певних обставин, у певному середовищі. Це може бути захоплення, біль, смуток, ненависть тощо. Вони подеколи поєднуються. Слово стає при цьому певним «кодом» і «ланцюгом» між людиною та її чуттями. Людський організм – як провідник і накопичувач певних життєвих вражень, досвідів, який реагує пришвидшеним, уповільненим або нормальним серцебиттям на певні образи, утворені почутими словами».


Тож недаремно в книзі В.Гука чимало образів, які буквально врізаються у свідомість і залишаються там на довгий час. Наприклад, у вірші «Лоліта Генріха Фон Ліхберга» читаємо:


…капелюх мій вже вигорів на сонці з одного боку,


я поцупив життя – як Лоліту колись Набоков,


ось ледь не забув – і в склянці вино сколошкав,


сірий дощ без угаву стукав по мокрих дошках…


І знову процитую авторів передмови: «В’ячеслав Гук свідомо імпортує, не боїмося вжити саме цей економічний термін, чужі традиції до української поезії, експортуючи скарб української літератури до інших культур і залишаючись глибоко оригінальним сучасним українським поетом».


І хоч «Кримські елегії» – книга вибраного, а, отже, своєрідний підсумок певного творчого етапу автора, все ж таки хочеться йому побажати, аби він не залишав поезію назовсім. Хоча б тому, що такі поети потрібні нашій літературі.








...

Як Хрущов мріяв перемогти у ядерній війні
Автор: Олег Коцарев
Джерело: Друг Читача
Дата: 15-11-2013
Віктор Суворов. Її ім’я було Татьяна. – К. : Зелений Пес, 2013. – 392 с.


«Її ім’я було Татьяна» – нова книжка історика-публіциста, викривача радянських історичних концепцій Віктора Суворова в українському перекладі, що з’явилася друком у видавництві «Зелений Пес», в серії «Нетабачна історія». Причому, з’явилася практично водночас із оригіналом.


Це друга частина трилогії, присвяченої тому періоду, коли на чолі СРСР стояв експериментатор і любитель кукурудзи Микита Хрущов. Інакше кажучи, Віктор Суворов продовжує розвінчувати стереотипи про доброго і ліберального наївного дурника з черевиком на трибуні. Хоча ні, щодо «дурника» публіцист загалом не має нічого проти, а от з усім іншим…


Скажімо, він розповідає про епічні навчання на Тоцькому полігоні. Там Хрущов разом з іще одним «улюбленцем» Суворова маршалом Жуковим підірвали ядерну бомбу «Татьяну», а після вибуху кинули в епіцентр війська. З усіма неминучими наслідками для солдатського здоров’я… Метою цих навчань було продемонструвати, як радянська армія може проламати оборону «капіталістів» у Західній Європі (полігон обирали навмисне, щоб відтворити географічні умови, подібні до західноєвропейських), тобто що СРСР здатний виграти ядерну війну. Та переконали вони, схоже, тільки самих себе. Адже умови для навчань створили винятково «тепличні» (звісно, не для солдатів – вони якраз отримували «належну» їм радіацію з лихвою), у реальній бойовій обстановці радянська армія навіть не мала літака, спроможного транспортувати «Татьяну» до місця подій, не будучи заздалегідь поміченим супротивником.


Так само неприхильно Суворов розповідає й про шлях Хрущова до викривального ХХ з’їзду партії, на якому було засуджено культ особи Сталіна. Автор нагадує, і то досить докладно, яким відданим сталіністом Микита Сергійович був за життя вождя. У криваві тридцяті, в розпал Великого терору, він, керівник Української РСР, навіть просив збільшити надіслані до республіки з Москви ліміти на розстріли та інші форми репресій «ворогів народу» – ті йому здалися занадто скромними.


Навіть після смерті тирана, твердить історик, Хрущов хоч і не став розвивати репресії, все одно фактично, зі стратегічної точки зору, залишався продовжувачем сталінської справи: протистояння з Заходом, головна мета якого – знищення капіталістичної системи, мирної конкуренції з якою радянський лад витримати не міг (улюблена метафора Суворова: якщо до сусіднього магазина ходить більше людей, треба його спалити). На його думку, інші претенденти на владу – передусім Лаврентій Берія та Георгій Маленков – планували здійснити кардинальніші реформи та відмовитися від міжнародної експансії.


Тут із Суворовим важко на всі сто погодитися. Хай яка непослідовна й незавершена була лібералізація радянського життя при Хрущові, не можна сказати, що її взагалі не було. А особливо якщо зважити на те, як в умовах «відлиги» в різних частинах СРСР виникло чергове культурне відродження, спалахнули, хоч і поодинокі, але тим помітніші вогнища антитоталітарного спротиву. Хватка комуністичної держави на горлі кожного її громадянина об’єктивно послабилась. І це стало однією з передумов падіння більшовицької диктатури.


Книга «Її ім’я було Татьяна», зрештою, не тільки про хрущовські стратегії й тактики. У цьому жвавому та єхидно-веселому тексті є чимало цікавих історій, пов’язаних, наприклад, зі спробами Георгія Жукова захопити владу, з загибеллю лінкора «Новоросійськ», із химерними долями різноманітних командирів Радянської армії… «Татьяна» справді варта уваги, і нам залишається тільки чекати на наступну книжку Віктора Суворова, щоб знову зануритись у захоплюючі подробиці радянської історії та щоб іще раз порадіти, що вона, радянська історія, скінчилася.




...

Настільна книга справжнього українця!
Автор: Ігор Зіньчук
Джерело: Друг Читача
Дата: 15-11-2013
Брати Капранови. Мальована історія Незалежності України. – К.: Зелений Пес, 2013. – 80 с.


Чи можна доступно, легко та неупереджено розповісти про історію України від найдавніших часів до незалежності за 20 хвилин? Здається, впоратися із такою складною та невдячною справою нереально та майже неможливо. Але саме це мали на меті відомі українські письменники та видавці Брати Капранови. І, судячи з усього, блискуче реалізували власний творчий задум, адже найбільш затребуваною новинкою цьогорічного 20-го Форуму видавців у Львові стала книга «Мальована історія незалежності України».


Це яскраве, ілюстроване видання зорієнтоване перш за все на дітей, тому що в книзі, окрім основного тексту – оповіді про певний період становлення української державності – подано малюнки талановитих художників, що доповнюють та підкреслюють сутність викладеного змісту. Основною перевагою книги є те, що письменники історичними фактами підтверджують безперервність та послідовність процесу становлення Української державності в різних формах – війська-держави, як наприклад, Запорізька Січ, УПА чи республіки – УНР та ЗУНР. Ці форми існували і виникали легально або у підпіллі. Крім того, Брати Капранови ілюструють і талановито заповнюють «білі плями» історії походження, бурхливої боротьби за визнання та незалежність кримських татар, караїмів, гагаузів та інших народів, чиє життя та самоідентичність пов’язані з Україною.


На мою думку, змальовуючи «пантеон національних героїв», автори книги є максимально об’єктивними, іноді навіть відстороненими оповідачами – дослідниками історичного процесу. Саме тому читач має можливість самостійно доходити висновків та сприймати суперечливі події української історії такими, якими вони є – без авторської оцінки чи точки зору.


Оповідь складено так, що її дуже легко запам’ятати, а головне – зрозуміти. Перед читачем постає цілісна, монументальна картина історичної дійсності. Цьому сприяє хронологічна схема виникнення української держави від найдавніших племен до незалежності, яку розміщено на перших сторінках. Завдяки цьому книга може бути своєрідним підручником – порадником для студентів при підготовці до іспитів. Також книга містить ілюстративні мапи, які забезпечують краще візуальне доповнення фактичного матеріалу.


«Мальовану історію Незалежності України» написано бездоганною мовою і незначні недоліки, які може знайти в тексті прискіпливий читач, є звичайнісіньким недоглядом коректорів, який ніяк не позначиться на приємному враженні від цієї настільної книги справжнього українця, адже «українець – не лише той, чиї діди і прадіди були українцями, але й той, чиї діти будуть українцями». Саме від кожного з нас залежить виконання покликання кожного українця – обстоювати, берегти та плекати незалежність своєї держави, розвивати її культуру, мову, традиції. А також розповісти своїм нащадкам про багатогранну історію українського державотворення. Що Брати Капранови і зробили.






...

1
  2  3  4  5  6  7  ...  73  Наступна >>