Преса про нас

"Враховуючи, що історики твердять, що ніякого Хрещення 1025 років тому не було, а було раніше або пізніше, враховуючи, що в складі Константинопольського патріархату з четвертого по дев'яте століття була Скіфська єпархія, де скіфи жили – ми знаємо, то говорити про Хрещення Русі 1025 років тому – це як мінімум не серйозно з історичної точки зору. Взагалі, ювілеї зазвичай не мають якогось значення історичного, вони мають значення політичне. Тому, ми повинні розуміти, навіщо це потрібно. В нашому дитинстві святкували дуже дивний ювілей – 325 років так званого возєднання України з Росією. За яким літочисленням цей ювілей ми так досі і не знаємо. Але святкування були на широку ногу тому, що тоді почалися націоналістичні заворушення на заході. У Львові якісь прапори піднімали і вирішили, що терміново треба нагадати всім про Переяславську угоду. Аналогічна історія тут – це все, зрозуміло, що Хрещення тут ні до чого абсолютно. Всього-навсього політичні ігри, навколо цих мутних, "тайожних" та інших союзів, в які нас зараз тягнуть", - розказали Капранови.

На питання про те, чи не є дивним те, що українська церква є не визнаною, зате патріархи інших конфесій їдуть саме в Україну для святкування річниці, письменники відповіли: "Парадокс полягає в тому, що коли було Хрещення Русі, то Москви взагалі не було, не існувало на той момент. І Мінська також не існувало. Отже святкувати Хрещення Русі в Москві – анахронізм. І в Мінську теж анахронізм. Взагалі анахронізм. Якщо вже дійсно щось святкувати, то звісно святкувати в Києві. Тут питань нема. Те, що церква наша не визнана – це проблема ще часів тих, коли патріархат перенесли в Росію і з того часу постійні на цю тему конфлікти. Я думаю, нічого поганого в тому, що церква не визнана нема, адже Господь Бог же нікому не дарував ніяких особливих повноважень. Ніхто не може сказати, що от я волею Господа пророкую, принаймні з тепер живущих. Визнана-невизнана – це не в Москві вирішується. Навіть не в Стамбулі чи Константинополі як його варто називати з точки зору православної. Це не патріарх вирішує. Це вирішується значно вище. Я думаю, що там значно вище українська церква визнана", - сказали Капранови.

Письменники також відповіли на питання про те, чому політики останнім часом все більше спрямовуються у бік релігії. "В нас просто нема державних мужів. От в чому проблема. Жоден наш можновладець не відчуває себе державним мужем. Він швидше відчуває державу своєю власністю, але він не є державним мужем. Звідси і ставлення, адже, коли б у нас були дійсно державні мужі, то вони би згадали, що в Україні як мінімум є ще мусульмани і іудеї. Це релігії теж достатньо в світі авторитетні і досить велика частина українських громадян дотримується саме цих релігій. Тому, для державного, саме державного мужа не пристойно витечувать свою приналежність до якоїсь із церков. Я вже не кажу, про якусь із конфесій. Ти молись дома кому хочеш і ходи в церкву, там хрестись як хочеш, але робити це своєю публічною політикою – це негідно державного мужа, якщо він державний муж", - вважають Капранови.

На думку письменників, прийдешні урочистості – лише умовність. "Звісно – це свято умовне як і будь-яка дата, тим більше дата кругла. Церковних свят взагалі багато. Навіть великих багато і всі вони відзначаються в церквах відповідним чином. Для кожного храму своє свято, для когось – іменини, день янгола окреме свято. Це із розряду звичайних церковних свят і робити із цього державну політику просто як мінімум не далекоглядно", - заявили Капранови.