Преса про нас

Час від часу під час дружньої розмови хтось із нежурналістського кола запитує: «А чому ти про це не напишеш? Цікаво ж прочитати, як воно насправді було». І тоді я, виринаючи із щойно розказаної історії, перевожу на жарт, повторюю старий анекдот, мовляв, пани не пускають. Які пани? Та все ті ж самі – Іван Котляревський, Марко Вовчок, Михайло Коцюбинський… І це правда. Журналісти старої школи дуже і дуже вимогливі стосовно поняття «письменництво». Одна справа «замітку в газету начеркати» і зовсім інше – взятися за нарис або оповідання, тим більше повість або роман! Тому я з певним побоюванням сприйняла те, що почула якось від колеги Тетяни Ковтун, – до речі, доброго економічного оглядача: вона написала роман.

Звичайно ж, почала читати швидше з цікавості. Історія заробітчанки з України, яка метнулася до Італії на пошуки кращої долі – тема співана-переспівана в журналістиці. Що таке незвичайне могла вигадати (відкопати, відкрити) Тетяна – навіть уявити собі не могла. Але, вірте чи не вірте, її роман «Вирій загублених душ» не відпустив, поки не закрила останню сторінку. Це не було дослідженням думок чи вчинків якоїсь емігрантки-співвітчизниці в запропонованих обставинах. Це не було літературою в сенсі вишуканості стилю. Це була просто правда життя, правда в очі, про нас самих, можливо, й тих, хто нікуди не виїжджає з країни, але так само не задоволений ні тим, як ми живемо, ні тим, де ми живемо, ні тим, з якими настроями живемо. У відгуках на книгу я читала потім і про добру мову, і лаконічну манеру викладу автора. Але чи могло бути інакше у досить відомого газетяра з великим журналістським досвідом?

Недавно у книгарнях з’явився другий роман Тетяни Ковтун «Не повертайся спиною до звіра». І це, справді, дивний факт: два романи за один рік! Але, як виявилося, другу книжку було написано набагато раніше за першу, тільки її не видавали. Не знайшлося бажаючих. Надто сміливою і незручною для багатьох виявилася викладена і тут істинна правда.

Проте зусиллями самого автора книжка прийшла до читача. І знову успіх: читається на одному диханні! Газетні публікації Тетяни Ковтун принаймні в журналістських колах здебільшого були резонансними. І ось людина, глибоко віддана професії, на весь голос заявила про те, що губить вітчизняну журналістику і якою трагедією для країни в цілому може стати маніпуляція громадською думкою.

Герой роману – журналіст, разом з яким читач переживає події останніх десяти років і ніби заново бачить чимало того, що вже усім давно відомо з газет. Тільки цього разу без недомовок і прикрас. Водночас усвідомлює і причин цих замовчувань. Часом ці причини просто нікчемні, через що на душі залишається гіркий осад, стає прикро і виникає бажання якнайшвидше змінити усталений порядок.