Преса про нас

Якби чоловіки-поети вміли народжувати дітей, за еволюцією їхньої творчості до цього і після спостерігати (а також вивчати і аналізувати її) було б, мабуть, вкрай цікаво. Втім, обмеження в можливостях отримання нового досвіду представниками так званої сильної статі – примушують відмовитися від подібного підходу. Натомість, жінки, які продукують (продиктовують) вірші і після свого першого внеску в покращення демографічної ситуації в Україні ХХІ століття, заслуговують уваги не лише з огляду на розмах крил лебедів материнства, а й тому, що пишуть сильно. Якщо однією з найкращих книжок-дебютів минулого року стала збірка «Ран» Ірини Шувалової, то цього року таке ж потужне враження викликає друга книжка Анни Малігон «Переливання крові». Таке відчуття, що з невеликим запізненням до поезії «двотисячників» прорвався цілий пласт дуже зрілих жіночих текстів. Не те щоб до виходу з декретної відпустки про Шувалову і Малігон ніхто не знав – ні, їх весь час так чи інакше було чути, але цільний продукт у вигляді книжки є все-таки серйозним етапом становлення. Вірші авторки «Переливання крові» жорсткі, з характерною безпосередністю висловлювання і ламаною метафорикою, дуже ніжні і трохи сердиті.

«Ось і прийшло:

рукавичка відрощує пальці,

Наша дорога кричить ліхтарями сліпими.

Наша дитина витягує з мене кальцій.

Окрім ключів, ми нічого не маємо спільного».

Елементи буденності в текстах – дуже очевидні, впізнавані і об’ємні. Висновки – вичерпні: «Вміння ходити – ще один привід стояти». Характери деяких (не тільки ліричних) героїв написані явно з натури. І баба Діна, вахтерка гуртожитку номер три, і баба Маруся, яка купує снодійне – напрочуд живі.

«Баба ковтає краплі. Спить як убита.

Сняться посаджені вишні. Зірвані діти.

Зими спішать і спішать, розбиваючи весла.

Смерть – не спалити. Бога – не перекреслити…»

Якщо говорити про чоловіків у віршах Анни Малігон то вони переважно всі гарні, впевнені у собі, самозакохані і безвідповідальні. І ще вони весь час кудись від неї поспішають. Одним словом

«Де та печаль дівоча?

Бабська нудьга повсюди…

Підеш на право – топчуть.

Підеш на ліво – судять».

Отака-от сумненька доленька, розказана словами – простими і талановитими.

«а ратиці – в серце і кратери бавлять слова

з прикритого рота закрапали пружні гаївки

то злива – не злива а відзимок тугу злива

на пасмуги пасма статево розбитої жінки».

Втім, досить вже цитат. «Переливання крові» – це сто сторінок журби, журбинки і журбищі, котрі проковтуються миттєво.