Преса про нас

Про творчі та видавничі справи, літературу в Інтернеті, відроджену поетичну серію «Зона Овідія» та багато іншого сьогодні у нашій розмові з Братами Капрановими.

— Брати Грімм, Брати Гонкур, Брати Стругацькі, Брати Капранови… Що спільного і що відмінного між цими літературними іменами?

— Як це не банально, але головне спільне — це те, що вони брати. До речі, письменники-близнюки у світі не така вже рідкість, зокрема, нам відомо, що у Німеччині вийшла навіть антологія творчості таких тандемів з різних країн, яку уклали, звісно, німецькі брати-письменники. Щоправда, про наше існування їх повідомили вже після виходу книжки, тому поки що міжнародної слави ми не зажили.

Ну а повертаючись до перелічених класиків, спробуйте згадати, які імена були у тих самих братів Грімм чи в Гонкурів? Отож. Не згадаєте, бо й ніколи не знали. Тому ми завжди пишемо з великої літери — Брати Капранови. Ім’я — Брати, прізвище — Капранови. Стругацькі, будьте певні, теж за два покоління читачів втратять імена і будуть писатися з великої літери — Брати. В молодості на якомусь із літературних заходів нам довелося почути від однієї критикені: «Є такИЙ письменнИК — Брати Стругацькі». Пані хотіла сказати щось ущепливе, а вийшла щира правда — і справді є письменнИК Брати Стругацькі. Хто не вірить — почитайте те, що пише Аркадій самостійно після смерті брата, і спробуйте знайти відмінності.

Абсолютизація індивідуальності, на яку хворіє сучасний світ, спотворює природу. Адже існує індивідуальність колективна, і у тандемі вона проявляється якнайяскравіше.

До речі, зверніть увагу, що якість тексту у співавторів — незалежно від того, чи це брати, чи сестри, чи подружжя — в середньому вища, ніж у письменників-одинаків, бо існує взаємний контроль і редакція.

— А як у вашому тандемі відбувається процес створення літературного продукту?

— Відповідь на це запитання, власне, і розкриває секрет того, чому у тандемів якісніші тексти. Бо все починається з обговорення. Будь-яка ідея, що виникла в голові у одного автора, дозріває на самоті, в той час як у тандема вона одразу потрапляє під обговорення. Вади, помилки, поправки, додача, розвиток — все це відбувається у діалозі.

Одна голова — добре, а дві — краще, це прислів’я не ми вигадали. Зверніть увагу на титри до голлівудських фільмів — ви майже ніде не побачите одного сценариста. Чому? Саме через це. Колективна творчість має багато переваг — за умови, що учасники довіряють один одному і не сприймають слова партнера як критику чи спробу самоствердитися коштом іншого. Ми не конкуруємо, ми співпрацюємо. Тому книжка народжується в діалозі. Єдина складність — діалог має бути майже цілодобовим. Тому коли перший етап, тобто формулювання основної ідеї, завершено, треба усамітнитися на тиждень-два, щоб перетравити все та скласти фабулу, сюжет, поепізодний план роману.

«Щоденник моєї секретарки» ми, наприклад, вигадували дуже далеко — на острові Балі. Ввечері сідали на терасі під хлібним деревом, пили місцеве віскі, бавилися місцевими сигарами і розмовляли-розмовляли-розмовляли. Аж поки замкнули всі сюжетні лінії, обмалювали персонажів, розв’язали загадки тощо.

Ну а коли вже настає час сідати до клавіатури, ми беремо по два-три епізоди кожен і пишемо їх, потім міняємося, редагуємо, міняємося, редагуємо, потім наступні епізоди так само. Потім редагуємо складні моменти. Потім ліпимо все докупи і знову редагуємо — кожен по черзі. Ну а потім вже редакція-шліфування, тобто боротьба з повторами, розстановка акцентів, підкреслення нюансів тощо.

Ми сформулювали закон літературного процесу: кількість роботи над книгою є величиною постійною. Тому чим більше зробив автор, тим менше залишається читачеві. І навпаки — якщо автор полінувався, читання перетворюється на справжню нелегку працю. Ми любимо своїх читачів, тому залишаємо їм найприємніше — уявляти героїв, дію, будувати здогадки про фінал, переживати. А всю чорну роботу з узгодження, розставляння пасток, шліфування тощо ми беремо на себе.

— Ваш зелений запорожець знають усі, хто хоч раз бував на Форумі видавців у Львові. На кожному «Медвіні» читачів чекають різноманітні сюрпризи, акції, розіграші від братів Капранових. Шоу сприяє популяризації книги?

— В умовах, коли на всю країну існує близько 1 000 книгарень, коли виросло ціле покоління людей, які в дитинстві не бачили гарних книжок (бо в 90-і їх не видавали), коли традиція і повага до читання знищені, доводиться вдаватися до хитрощів, аби заманити людину до книжки. Письменники-співаки, як-от Ірена Карпа, чи співаки, що пишуть книжки, як-от Фоззі, чудово це розуміють і відчувають на собі. Адже відвідуваність концертів і презентацій відрізняється у десятки разів. Тому в умовах книжкового голоду ми звернулися до досвіду предків і взяли за основу своєї діяльності принцип кобзарювання. Є театр, куди ідуть люди, а є кобзар, який сам іде до людей. Ми кобзарюємо. А що таке кобзар? Це суміш літератури і музики, віршів, прози, театру. Крім того — мінімальний бюджет. Пам’ятаєте, один час книжкові виставки, зокрема у Львові, намагалися проводити концерти зірок для залучення публіки. Врешті відмовилися, бо дорого і неефективно — адже на музику і літературу ходить різна публіка. Тому наші шоу завжди мають загострений книжковий характер — якщо кухня, то там письменники-кулінари, якщо співи, то кобзарські або письменницькі, якщо конкурс, то двійників Шевченка.

Усе це створює жваве життя саме навколо книжки і дає відчути, що література — це не запилюжені фоліанти та бібліотекарки в окулярах, а живий, веселий, цікавий процес, в якому варто брати участь сучасній людині.

— Видавництво «Зелений пес» — широкопрофільне чи має якісь обмеження? Простіше кажучи, яку книжку брати Капранови ніколи не опублікують?

— Зараз наше видавництво, на жаль, вимушено скоротило свої обсяги, і легше відповісти на запитання: «Яку книжку ви опублікуєте?» — бо це лічені назви. А винуватиця тут — криза та неплатежі від книгарень. Отже, зараз ми — сподіваємося, що тимчасово — є авторським видавництвом, яке видає те, що вважає за цікаве і корисне. А колись ми вважали себе видавцями популярної літератури українською мовою — і небезпідставно. У нас є шість дитячих серій, чотири серії дамської літератури, три детективних, три фантастичних, кілька авторських, пізнавальні, порадникові, психологічні. Шістдесят назв на рік ми видавали 2008-го, а зараз — менше десяти. От і спробуй відповісти на ваше запитання. Мабуть, ми ніколи не видаватимемо підручників, хоча гарні історичні книжки для дітей навіть зараз друкуємо. Юридична література — точно не для нас. А от від художніх альбомів не зарікаємося, бо час такий, що доводиться шукати свою нішу, а тут експериментувати не гріх. Наприклад, взялися за поезію. Звісно, є сподівання, що читачі своїм попитом дозволять нам потроху повертатися до старих кондицій, тоді з нашим досвідом, фантазією та українським літературним потенціалом можна багато зробити.

— Літературний сайт «Гоголівська академія», яким ви керуєте, став стартовим майданчиком для багатьох сучасних письменників. Література в мережі існує?

— Існує, особливо після кризи. Девізом Г@Ку є «Від рукопису до книжки», і він виправдовував себе — з «Гоголівської @кадемії» вийшли Антон Санченко, Макс Кідрук, Дара Корній, Юрій Камаєв, Олесь Бережний, Ганна Осадко, Марьяна Малина і багато інших, хто здолав шлях від сайту до паперового видання. Про Г@К можна говорити годинами — це наше улюблене дітище, якому присвячено багато місяців роботи, в тому числі і «чорної» з писання рецензій на чужі твори, суперечки у форумах тощо. Тому ми певні: література у мережі існує остільки, оскільки існують осередки із своїми правилами, законами, уподобаннями, кліматом. Бо твір, який просто лежить на сервері, — це кілобайти. Література стає літературою у голові читача, а як вона туди потрапить — оце і є головне питання до автора та організатора процесу в мережі. Саме Інтернет переконує, що література — це передусім процес, і майже виключно процес. Те, що раніше робилося за допомогою літстудій, журналів, видавництв, сьогодні переїхало в мережу, і особливим предметом для гордощів є те, що Г@К творився нами свідомо, саме з урахуванням цих реалій. Ми свідомо створювали передусім атмосферу, а не бібліотеку. І в результаті маємо не тільки письменників, а і — що, мабуть, важливіше — читачів. Отже, поки існують читачі, існує література, і не важливо, в чому вона вимірюється: в кілобайтах чи у сторінках.

— Нещодавно у вашому видавництві пережила реінкарнацію поетична серія «Зона Овідія», ініціатором та натхненником якої є поет, лауреат Шевченківської премії Тарас Федюк…

— Тарас — свята людина. Без перебільшень. Як іще назвати поета, який вже багато років шукає гроші та видавців не для себе — для колег? Вийшло друком півсотні книжок «Зони Овідія» — і лише дві з них власне Федюка. Гадаємо, якби хоч один з наших товстописців-депутатів замість видавати себе державним коштом зробив хоч би половину того, що робить Тарас, наша поезія отримала б потужний поштовх. Ну а ми завдяки Федюку теж долучилися до процесу. Звісно, легше починати видання незнайомої продукції з тим, хто має досвід і з відомої торговельної марки. Одразу й результат — свіжовидана Людмила Дядченко отримала премію Гончара, а інша наша авторка Анна Малігон — премію «Благовіст».

Однак ми залишаємо царину оцінки професіоналам, адже самі не можемо кваліфіковано судити поезію. Наша справа — видати і продати. Саме так, продати, вам не почулося. Адже колись поезію купували у книгарнях і ми мріємо про повернення цієї практики. Доріжка від поета до читача лежить через касу книгарні — або ж через презентацію, на якій книжку все одно купують.

Саме торування цієї стежки поет — читач привело нас до видання збірок «Ніч Еротичної Поезії» та «Вечір Іронічної Поезії». Еротика і гумор, на нашу думку, мають великий потенціал, щоб пробити бетонну стіну, яка виросла між віршами і читачами. Віршів не беруть книгарні — а НЕП і ВІП беруть. Ви можете не повірити, але видана у вересні збірка НЕП у квітні вже продалася під нуль. Ми одразу почали готувати друге видання, для чого організували кастинг поетів у Фейсбуку, і самі здивувалися — за поетів проголосувало майже 4 000 користувачів! А потім хтось говорить, що людям не потрібна поезія.

— А на які ще книжкові новинки можна очікувати цього року?

— Ми готуємо перше видання українською мовою Віктора Суворова, того самого колишнього розвідника, що його ГРУ прирекло на смерть, автора історичних бестселерів, українця за походженням, людини, що зараз називає себе «українським істориком». Бо й справді стала ним. Книжка називається «Кузькіна мать» і присвячена Карибській кризі, 50-річчя якої ми відзначатимемо восени, Берлінській стіні та іншим знаковим подіям Хрущовської відлиги. Неймовірно цікаво і чистить мозок від вапняного нальоту комуністичних часів.

Кілька цікавих дитячих проектів зараз в роботі, але тут не хочеться зурочити — коли працюєш з художниками, мимоволі стаєш забобонним, настільки це непевна та інфернальна категорія людей.

Хочемо перевидати щось із своїх книжок, яких давно немає на ринку, наприклад «Приворотне зілля». Бо люди питають — багато хто з них тільки зі «Щоденником моєї секретарки» відкрив для себе нашу прозу.

Буде НЕП-2, буде ВІП-2, буде іще чотири новинки у «Зоні Овідія». І все це на осінь, на Львівський форум видавців, де традиційно стартує новий книжковий рік.

— І насамкінець побажання читачам від Братів Капранових.

— Шановні читачі! Пам’ятайте, що ви — еліта. Половина людей в усіх країнах не читає книжок. Адже це не кожному дано. Що робить читач? Він фактично знімає у себе в голові кіно, працює режисером, актором, художником. Він — Спілберг, а хіба кожен може бути Спілбергом? Давайте усвідомлювати, що люди, які читають книжки, є справжньою, а не вигаданою елітою. Саме вони створили всю сучасну цивілізацію, і вони роблять завтрашній день. Світ складається не тільки з грошей. Кожен з нас створює світ навколо себе з того, що він хоче бачити. А той, хто не створив свій власний світ, приречений жити у чужому. І це сумно.

Творіть світ навколо себе!

А наші книжки вам у цьому допоможуть.