Преса про нас

До слова, нещодавно у видавництві «Зелений пес» було відновлено його проект «Зона Овідія» – єдину, мабуть, велику поетичну серію в Україні, яка впродовж 2000-х була найпотужнішим майданчиком для видання збірок сучасних авторів. За словами Тараса Федюка, у цій серії вийшло вже 49 книжок. Власне, в рамках цієї серії і з’явилася і його нова збірка.

Хуга – це коли ззовні дме, але можна сховатися у затишній хаті. Збірка з такою назвою – продовження спроб розмови зі світом і самим собою, з читачем і рідною мовою, з минулим і майбутнім, із любов’ю і смертю... Федюк не забуває про те, що поезія і кохання – синоніми, навіть коли тобі за п’ятдесят.

Цей автор пише нібито класичним віршем, але без будь-якої напруги, вільно, неначе розмовляє, і це приємно контрастує з модним нині вільним віршем.

Ця презентація у книгарні «Є» вигідно вирізнялася серед решти презентацій. Хоч вона була не велелюдною, проте слухацька аудиторія брала не кількістю а якістю. Привітати чудового поета і просто сонячну людину завітали вершки культурного суспільства: президент рейтингу «Книжка року» Костянтин Родик, голова мистецького об’єднання «Остання барикада» і нардеп Олесь Доній, письменники Максим Стріха, котрийсь із братів Капранових (їх навіть колеги не всі розрізняють, що вже говорити про журналістів), Сашко Ушкалов, Сергій Жадан, Олександр Гаврош, Олег Романенко, Дмитро Лазуткін і хай вибачають ті, кого не згадала. Тож і розмови велися на презентації достойні.

Поет читав вірші зі свіжої збірки, а також із роздруківок – уже готує матеріал для наступної книжки.

Тарас Федюк порушив також надзвичайно актуальні питання. І не лише порушив, а й показав шляхи їх вирішення. «Ми всі плачемося, що не виходять українські книжки, падають тиражі і водночас не купуємо своє і не передплачуємо свого, – вказав поет на таку просту причину всіх бід української книжки. За словами пана Федюка, поезія не є предметом ринку ні у нас, ні деінде у світі. «Я ще застав ті часи, коли «письменник» звучало гордо», – відзначив Тарас Олексійович. Але тоді поетами опікувалася держава і втручалася в поезію, бо матеріально підтримувала, якщо не утримувала її авторів. Зараз же держава не має такого морального права, оскільки поезія тримається на спонсорстві: «Спонсорів можна перелічити на трьох пальцях однієї руки, і вони вже втомилися». І в цьому плані прозі простіше виживати. «В Україні пише вірші три тисячі людей мінімум, – каже автор. – Якби ті, що пишуть, купували книжки один одного хоча б, то не було б проблем ні з тиражами, ні з самоокупністю». Натомість, як він відзначив, усі хочуть лише продавати свої і не купують чужих. Навіть у літературних колах мало читають книжок своїх колег по перу. «Книжки треба купувати, звичайно ті, які цікаві, але купувати книжки треба, – дав пораду Тарас Федюк. І завершив порадою для своїх старших колег, принагідно згадавши свою молодість і те, як його, ще зеленого автора, підтримав Михайло Стельмах – Треба допомагати тим, хто йде після тебе».