Преса про нас

Жанр: два в одному

Якщо оцінювати роман київського академічного науковця та заодно - відзначеного свого часу «Коронацією слова» Станіслава Росовецького «Помста Першодрукаря» за формальними ознаками, то готовий визнати: читач має справу таки з жанровою літературою. Тим більше, що автор низки науково-популярних творів просто не може собі дозволити викладати матеріал занудно. До того ж 66-річний письменник видається також у російському «Вече» - видавництві, котре спеціалізується саме на історико-пригодницьких творах. І, тим не менше, даючи собі раду з історією, письменник помітно буксує в сучасності. Хоча яка там сучасність: описаний у романі 1991-й рік за будь-якими мірками - історія, хай не така вже далека і досить пам?ятна.

Тим не менше, роман «Помста Першодрукаря», котрий за структурою складається з двох частин - дія паралельно розвивається в двох часових вимірах, причому ці частини можна читати окремо, як два паралельних тексти, - цінний як раз історичною складовою. Бо коли дія відбувається у більш знайомих нам реаліях, навіть такий досвідчений читач, як я, ловив себе на думці: втрачаю лінію оповіді, не розумію, що відбувається, і до чого тут взагалі привид Івана Федорова, котрий спостерігає за професійними та любовними конфліктами персонажів - книгознавця Шалви Булатовича Буквіані (ім?я та по-батькові героя - явний реверанс 1960-м рокам, коли інтелігенція обрала своїм кумиром Булата Шалвовича Окуджаву) та професора Сапогова. Цей вчасно українізувався, і тепер став Сапогівим, хоча свою сутність від цього не поміняв. Власне, про те, що його сутність якась не така, ми дізнаємося від самого Буквіані - так само не надто зрозумілого чоловічка. Якщо автор хотів у такому собі сатиричному ключі показати чвари в науковому світі, то йому це, як на мене, вдалося менше, ніж версія про загибель Першодрукаря, викладена в формі повноцінної гостросюжетної історії.

Історико-пригодницька канва твору я досить перспективна - нині українці почали цим цікавитись.