Дегустація
|
||||
|
Уночі на Андрія хлопці в селі бешкетують. Кому новісінькі ворота дьогтем вимажуть, кому дрова розкидають, а кому і воза на хату витягнуть. Стоїть тоді на ранок хазяїн, потилицю чухає, а зробити нічого не може – бо на Андрія парубкам усе дозволено. А хто своє хазяйство боронити стане, то може і по шиї заробити, хіба що від хлопців відкупиться відром горілки. От і в нас якось на Дячуківському кутку хлопці веселились: Івану Вариводі тина аж у город затаскали, дядьку Павлові коней зі стайні повипускали, а сільському голові – кабана в собачу буду запхали. Начебто усі діла переробили, а ще тільки півночі пройшло. Місяць світить, сніг порипує, морозець веселить. Додому йти ще ніби ранувато. От парубоцький отаман і гукає: «А ну, гайда через лід на той берег у Корчі до діда Тимоша! Нехай нам казки розказує!». А у Корчах, просто серед лісу, стояла маленька дідова хатина, а сам дід знав безліч казок і був дуже веселий. Одна біда була в діда: ноги мав криві та кульгаві – наче тримав щось між колінами. То, бувало, хлопці, жартуючи, дражнили старого: – Діду Тимоше! Оно-го дивіться, з-під вас коня вкрали, а ви ще й досі їдете! – А, їхала б по вас лиха година – вздовж і впоперек! – лаявся дід. Та от, поки я вам про діда оповідав, то парубки вже через річку перейшли і до хатини добралися. А дід Тимош гарно піч кізяком витопив та й на лежанці спав. Дим валує, лежанка тепла – добре дідові спиться. Коли це хлопці давай у двері гамселити: «Діду! Вставай казки розповідати!». – От зараз встану та віжками потягну через спину! (А дід таки міг і віжками, і батогом гарно шмагонути). Але з печі не злазить, а двері міцні, дубові – бий скільки влізе. Били-били хлопці чобітьми – немає діла, не відчиняє дід. – Ну стривай, вражий діду, ось ми тобі покажемо! Залізли хлопці на стріху та й запхали у комин шапку, гарно затовкли, кулаками забили, а двері колодою підперли. От як пішов дим у хату – біда! Смердить, під стелею клубочиться, горло спирає. Дід перше перебрався з лежанки на піл – понижче, а далі на підлогу, а потім до дверей – бо вже дихати немає чим. А двері колодою підперті – зовсім дід пропадає. Давай тоді дід сваритися – а хлопці тільки регочуть. Далі став уже проситися: «Відчиніть, бо вчадію зовсім!». |
