Дегустація
|
||||
|
Прокинувся я від подиху вітру чи протягу. У місячному сяйві арочного вікна стояла дівчина. Її обличчя приховувала вуаль, але я відчував на собі погляд. Мало того, я бачив її напередодні вранці, коли проходив наскрізним двором з вулиці Жилянської на Саксаганського. Вона промайнула і зникла в арці сусіднього будинку. Тоді я сприйняв її як марення. Але тепер цілком відчутна, в тому ж крислатому капелюсі з пір'ям, у тій же сірій шовковій з мереживом сукні до п'ят, вона стояла і, посміхаючись, дивилася прямо на мене. Не в змозі поворухнутися, я дивився, як вона зняла капелюха, як неспішно розстебнула на спині застібку, і як її плаття з ледь вловимим шурхотом сповзло і оголило туго зашнурований корсет, білі до колін панчохи на підв'язках і мереживні панталони. Вийшовши зі світлової плями, вона зробила крок до мене. Я, до цих пір вважаючи, що те, що відбувається, — сон, щипав себе за руку, виразно відчуваючи, як нігті впиваються в шкіру. Наблизившись до мене впритул, вона повернулася спиною, а я інтуїтивно, чомусь згадавши героїнь Мопассана, став звільняти її від корсета. Мої руки тремтіли, плутались у зав'язках, а вона, не поспішаючи, спочатку зняла панчохи, а потім скинула мереживні панталони. Абсолютно гола нічна гостя стояла наді мною в місячному сяйві й повільно витягала шпильки з копи волосся, піднятого до верху і заколотого в тугий вузол. Тільки тепер я побачив, яка вона гарна. Тонкі риси обличчя, величезні очі, пухкі чуттєві губи, витончено схилена точена шия, високі груди з припіднятими до зірок сосками і стрункі ноги з вузькими ступнями. Вона витягла останню шпильку — волосся розсипалося по спині. Важкі локони стрімко ковзнули вниз і, докотившись до самого куприка, струменями розтеклися по тілу, на мить приховавши від мене її груди, стегна і стан. Усе, окрім подиву, щастя та бажання, в мені вмить принишкло. Коли ж вона опустилася поруч, незрозуміле відчуття пробрало мене до самих кісток. І тільки задихаючись від її поцілунку, тонучи в її гарячих губах і диханні з ароматом лугових трав, я трохи отямився, усвідомлюючи, що це точно не сон, що вона вже нікуди не зникне, перетворившись у туман або весняний вітерець, що вона така ж матеріальна, як і її розкиданий по кімнаті одяг. Я виразно відчував її шкіру, шовк волосся, бачив темряву лона, такого ж темного, як і ніч в розхристаному навстіж отворі дверей. І ніби бажаючи переконатися в цьому, ступив у цю гарячу, повну зірок і грозових спалахів ніч, через весь небосхил якої стікав Чумацький Шлях. |
