Преса про нас

От і Хелена вирішила не нехтувати еротично-сексуальними сценами, і описала свої пригоди в Грузії, які не обійшлись без сексу. Грузини ж запальні. Це мені доводилось чути й раніше. Авторка лише підтвердила – грузинські чоловіки дуже западають на жінок, особливо коли вони вирізняються серед інших, одягнуті не в чорне. А то з книги випливає – улюблений колір у Грузії – чорний. Він домінує в одязі як чоловіків, так і жінок. Суцільна жалоба. Зрештою минуле Грузії невеселе. Хелена торкнулася і його. Але сучасне цікаве і багатообіцяюче: будують дороги, ремонтують музеї, відкривають фонтани, - описує Хелена. Та не думаю, що це головне, що хотіла повідомити авторка.

Любовні переживання, родинні стосунки - ось це, як на мене, головне в романі. Як головна героїня борсається у своїх сімейних проблемах і як шукає порятунок в Грузії, де зустрічають її родичі, які, як з'ясовується й не є родичами. Цікаво закручено, трохи складно. Місцями читати сумно і гнітюче. Бо Грузія, хоч і динамічно розвивається, залишає шлейф воєнного минулого. Місцями закинуті будинки, багато перекроєних лихоліттям доль. Але Грузія гостинна, - це, мабуть один з головних меседжів книги. І що найцікавіше. гостинною, зокрема, для українців, Грузія стала давно. Ще у далекі 30-і, коли від голоду врятувала не одну українську сім'ю. Цього ніколи не чула. Тому цікаво було почитати інтерв'ю з українською вчителькою, яка втекла в Грузію у 1933-му. Багато ще цікавого...

В цілому задоволена книгою. Хоч надіялась на більші описи про Грузію, та дякую й на тому.

...

«Грузинський роман» – це суміш інтимної лірики та любовно-пригодницького роману, яка створює палаючий жіночо-дівочий мікс. Тут є все, що потрібно: несподіване бажання, мужні чоловіки, пристрасть та кохання. Кохання до мистецтва, любов до життя, яке врешті-решт формується у шалений згусток любові до Грузії, до її народу, до її звичаїв.

«Грузинський роман» – не просто жіночий роман із складностями, досить відвертими сексуальними сценами, це – сповідь головної героїні Марії у першу чергу перед самою собою, розповідь про пошук щастя та кохання, пошук себе та своїх. Вона шукає у царині мистецтва та звичаїв, на теренах сімейних цінностей як найголовнішого скарбу будь-якої людини, незалежно від того, де вона загубила частинку своєї сім’ї і того, чи це була справжня сім’я. Героїня, в якій легко вгадується сама авторка, проходить через втрату бажання жити, втрату близьких, шукає нові життєві цілі – і все це в одній єдиній книзі, яка охоплює минуле та теперішнє.

В одне життя Марії вкладено багато цікавих історій, безліч несподіваних зустрічей, думки вголос Марії-фотографа, Марії-дівчинки та Марії-жінки. Описи доброти та чутливості людей, нехай і чужих для головної героїні, але просякнутих глибокою і давньою кавказькою традицією, їхній побут, почуття, міцні сімейні цінності, рід та походження, пошуки відповідей на питання «Навіщо?», «Чому?», «Хто?», «Як?».

Не подумайте також, що це – філософський роман. Бо з самого початку, книга читається легко, без ускладнень, і поступово захоплюєшся розповіддю до такого ступеню, що й самій хочеться мандрувати гірськими стежками, щиро сміятись та плакати. Не знаю чому – мабуть, через те, що авторка подає тобі Грузію очима українки, тобто у ракурсі, у якому б побачила її ти сама.

А проте, якщо на хвилинку відвернутися від головної героїні з її сентиментально-еротичними прогулянками Кавказом, сторінки цієї книги не зникають, вони подорожують разом із тобою містами та селами, чужими життями та спогадами. Тебе змушує до дії, до початку подорожі, до змін у житті, на будь-що інше – аби лише діяти, діяти, діяти та не зупинятись… Аби лише не зупинятись на мертвих точках «застою» сучасного життя.

Сучасні книжки творяться на стику жанрів. Часто важко буває визначитися, що перед тобою – любовний роман чи пригодницький, еротичний чи детективний. Тому якби мене запитали, до якого жанру належить «Грузинський роман» Хелени Томассон, я би чесно відповіла, що це еротично-філософський роман з елементами мандрівних нотаток. Жанр цікавий для читання і, як на мене, перспективний....