Преса про нас

Сергій Пантюк: Я вірю в кінець! Але не світу!

Келя Ликеренко: Та ви що! Хай Бог милує й боронить! Не вірю і ніколи не повірю! Певно, що в людини кінець світу настає тоді, коли вона помирає – але це кінець якогось одного світу, ми ж не знаємо, що буде далі – може, це лише початок? Адже там, де кінець, – завжди початок… Я, до речі, досить пізно почула про кінець світу. Мені дивно, що є люди, які в це вірять і збираються у якійсь там печері пересиджувати якийсь період, який напророчили казна-коли і хто, і причому ці байки з року в рік переходять…

У мене, до речі, є вірші, навіяні «кінцями світу».

Лілія Мусіхіна: Мій індивідуальний кінець світу буде тоді, коли я помру. А в загальнолюдський я не вірю. Коли я вперше почула про цей кінець світу, перша реакція була: треба все роздрукувати! Кинулась – а паперу вдома нема, треба бігти по папір! Не подумала про свічки, про гречку…

Брати Капранови: Це не питання віри – або він буде, або не буде. Чи вірите ви в другий закон Ньютона?

Ми подумали, що 21-го треба влаштувати вечірку – «Кінчай по-українськи!». Потім ми придумали оформити весь цей дурдом у справжню громадську ініціативу 21 грудня (як є громадська ініціатива 1 грудня) – ми вже плакат намалювали, у понеділок вона стартує в Інтернеті, буде називатися «Кінчай разом зі світом»… Відповідно ми маємо зустріти кінець світу так, щоб нам не було соромно!

Що робитимемо 22 грудня? Ну, після кінця світу буде похмілля – а там розберемося!

Антін Мухарський: Не вірю. 21 грудня житиму, як і жив. Я масовому психозу непідвладний – починаючи з Кашпіровського… Я вважаю, що 90 % людей піддається цим психозам через брак освіти та культури, і значною мірою завдяки телебаченню та іншим ЗМІ. Нам цей секрет ще в 90-ті відкрили американські друзі-телевізійники. Вони казали: людина має сидіти перед телевізором, і її треба лякати всілякими жахливими речами, щоб вона якомога менше виходила з дому. Вона мусить бігти на роботу, заробляти там гроші, потім швиденько бігти у крамницю, купувати там те, що показують по телевізору, а потім знову сідати біля телевізора і продовжувати боятися. Дивитися там усілякі жахіття – кінець світу, астероїд падає тощо… Що більше таких новин, то кращі продажі. Людина має бути налякана, щоб вона купувала і не замислювалася. Як бачите, американці виконали свій план – і зараз ми теж живемо за законами, придуманими не нами. А кінець світу – дуже класна штука для того, щоб підвищити попит на сірники, сіль, олію, мотузки, намети і так далі.

Генрі Лайон Олді: Фантасти ж не вірять у кінець світу! Хвилин двадцять тому у нас у гостях був один приятель, який саме повернувся з Мексики – от він бачив і Чічен-Іцу, і календар майя… І жерці майя сказали, що це все дурниці! А те, що є люди, які справді вірять у кінець світу, – оце вже точно кінець світу…

21 грудня наллємо собі по чарці горілки, вип’ємо за успіх та процвітання нашої безнадійної справи і будемо жити далі!

Дмитро Лазуткін: Звісно, не вірю! Я не збираюся якось готуватися до того всього – радше не помічу цього дня. Хіба що зроблю щось хороше – про всяк випадок…

...

Здається, Дмитро Громов і Олег Ладиженський - в обоймі найуспішніших і популярних українських письменників. Вони регулярно пишуть нові тексти, які не менш регулярно видають російською і українською мовами в Україну та Росії. Їх книги купували, як мінімум, півтора мільярда разів. Саме стільки становить загальний тираж усіх видань, перевидань і перекладів Олді.

У вадавництві "Зелений пес" вийшли друком такі їхні книжки: "Захребетник", "Пасербки восьмої заповіді", "Обитель героїв", "Шмагія".

Пропонуємо вашій увазі абетку Генрі Лайон Олді.

А

Амбіції

Якщо мова йде про творчі амбіції - тут ми ненаситні. І з кожною новою книгою намагаємося довести самим собі, що є ще порох у порохівницях. Напевно, тому ми і любимо експериментувати, не пишемо багатотомні серіали про одне й те ж. Так відчуваєш себе живим, а не фурою в колії. Якщо ж ми говоримо про амбіції побутові - ми невибагливі. У нас немає машин і дач. Нам багато чого просто не потрібно.

Якщо ж мова про премії та нагороди - так, у нас цього добра багато. Різного, міжнародного. Це, безумовно, приємно. Але не принципово. Коли не складається епізод нової книги, і ти ночами не спиш, борешся з впертими персонажами - ніяка премія, включаючи Нобелівку, не допоможе тобі знайти рішення.

Б

Біполярність

Ми - дуже зіграний дует. Головне - розуміти, що мета не в задоволенні особистих амбіцій, а в досягненні найкращого результату. Ми сперечаємося, але не сваримося. Обговорюємо, але не тиснемо. Ділимося думками, а не нав'язуємо. І саме той факт, що ми - дуже різні люди, допомагає нам розглянути проблему з різних сторін. Такий собі бінокулярний погляд на світ.

В Влада І хотілося б не цікавитися політикою ... Але чи може карась не цікавитися якістю води, в якій плаває? На жаль, змушені - щоб розуміти, на якому світі живемо. Дисидентами не були. І "підручними режиму" не були. Якщо і співпрацюємо, то в галузіі мистецтва. Якщо і протистоїмо, то в тій же галузі. Податки платимо, так. Ця співпраця?

Генрі Лайон Олді - псевдонім письменників-фантастів Дмитра Громова і Олега Ладиженського. З 13 листопада 1990 письменники публікують тексти під псевдонімом Генрі Лайон Олді.

Здається, Дмитро Громов і Олег Ладиженський - в обоймі найуспішніших і популярних українських письменників. Вони регулярно пишуть нові тексти, які не менш регулярно видають російською і українською мовами в Україну та Росії. Їх книги купували, як мінімум, півтора мільярда разів. Саме стільки становить загальний тираж усіх видань, перевидань і перекладів Олді.

У вадавництві "Зелений пес" вийшли друком такі їхні книжки: "Захребетник", "Пасербки восьмої заповіді", "Обитель героїв", "Шмагія".

Пропонуємо вашій увазі абетку Генрі Лайон Олді.

А

Амбіції

Якщо мова йде про творчі амбіції - тут ми ненаситні. І з кожною новою книгою намагаємося довести самим собі, що є ще порох у порохівницях. Напевно, тому ми і любимо експериментувати, не пишемо багатотомні серіали про одне й те ж. Так відчуваєш себе живим, а не фурою в колії. Якщо ж ми говоримо про амбіції побутові - ми невибагливі. У нас немає машин і дач. Нам багато чого просто не потрібно.

Якщо ж мова про премії та нагороди - так, у нас цього добра багато. Різного, міжнародного. Це, безумовно, приємно. Але не принципово. Коли не складається епізод нової книги, і ти ночами не спиш, борешся з впертими персонажами - ніяка премія, включаючи Нобелівку, не допоможе тобі знайти рішення.

Б

Біполярність

Ми - дуже зіграний дует. Головне - розуміти, що мета не в задоволенні особистих амбіцій, а в досягненні найкращого результату. Ми сперечаємося, але не сваримося. Обговорюємо, але не тиснемо. Ділимося думками, а не нав'язуємо. І саме той факт, що ми - дуже різні люди, допомагає нам розглянути проблему з різних сторін. Такий собі бінокулярний погляд на світ.

В Влада І хотілося б не цікавитися політикою ... Але чи може карась не цікавитися якістю води, в якій плаває? На жаль, змушені - щоб розуміти, на якому світі живемо. Дисидентами не були. І "підручними режиму" не були. Якщо і співпрацюємо, то в галузіі мистецтва. Якщо і протистоїмо, то в тій же галузі. Податки платимо, так. Ця співпраця?

Г

Гуру

Гуру - навряд чи. Гуру - це все-таки безумовний авторитет. У нас є ряд улюблених письменників, чия творчість потрясла нас. Але їх занадто багато, щоб тут перераховувати. Інакше ми будемо дуже довго згадувати - від Хемінгвея до Ремарка...

Д Драматургія У нас є п'єса "Другі руки". Її цілком успішно ставили різні театри - від Абакана до Бобруйська, і це не фігура мови. Інша справа, що на прем'єру нас запросили всього один раз - в Орел. В інших випадках театри зробили вигляд, що автор п'єси живе на Марсі. Впевнені, що п'єси пишуть. І вистави ставлять. Наприклад, ми регулярно буваємо в харківському Будинку актора, де цілий букет театрів грає найрізноманітніші спектаклі. Інша справа, що зараз театр в цілому не дуже популярний. Що ж, почекаємо кращих часів.

...